Розділ 17: Двадцять років по тому.

Сонце першого вересня повільно піднімалося над Годриковою Долиною, заливаючи садибу Поттерів м'яким, золотавим сяйвом. Повітря було свіжим, насиченим ароматом мокрої трави та пізніх троянд, які Джинні доглядала з такою любов'ю, ніби вони були її власними дітьми. Будинок номер сім — затишний, двоповерховий, з похиленим дахом, вкритим мохом, і численними розширеннями, створеними чарами для зростаючої родини — прокидався повільно, але впевнено. З кухні долинали знайомі звуки: шипіння сковорідки, дзенькіт чашок, сміх і легке нарікання. Це був день, якого чекали дев'ятнадцять років — день від'їзду до Гоґвортсу. Але для Альбуса Северуса Поттера це був не просто початок навчання. Це був тягар дев'ятого місяця.

Гаррі Поттер, тридцятисемирічний голова Відділу дотримання магічних законів Міністерства Магії, сидів за довгим дубовим столом у кухні, тримаючи в руках свіжий випуск "Щоденного Пророка". Його круглі окуляри в тонкій срібній оправі ковзнули на кінчик носа, а чорне волосся, яке вперто стирчало в усі боки, попри всі спроби Джинні його зачесати, додавало йому того самого бешкетного вигляду, що й у одинадцять років. Шрам у формі блискавки на чолі ледь помітно свербів — стара звичка, яка поверталася щоразу, коли серце стискалося від хвилювання чи тривоги. Сьогоднішній заголовок на першій сторінці кричав жирним шрифтом: *"Міністр Герміона Візлі обіцяє революційні реформи в магічній освіті: Гоґвортс стане безпечнішим, ніж будь-коли!"* Під фото Герміона стояла перед натовпом репортерів, тримаючи в руках пергамент з печаткою Міністерства, її кучеряве волосся сяяло під спалахами камер. Гаррі посміхнувся крізь пару від чашки з м'ятним чаєм. Його найкраща подруга, як завжди, не спинялася ні перед чим. Реформи, закони, справедливість — це була її стихія.

— Тату, ти бачив цей абзац про сов? — Джеймс Сіріус Поттер, тринадцятирічний вихор рудого волосся, веснянок і невгамовної енергії, уже поглинав третю порцію тостів з джемом. Він був точною копією Джорджа Візлі в юності: високий для свого віку, з широкою посмішкою, що оголювала кучеряві зуби, і зеленими очима, які блищали пустотливою іскрою. Джеймс відкусив величезний шматок, жуючи з таким ентузіазмом, ніби то була остання трапеза перед апокаліпсисом. — Кажуть, тепер усі сови мусять реєструватися в Мінмагу! Уявляєш, Гедвігу б заарештували за "незаконний політ" ще на першому курсі! Ха-ха, тато, ти б її захищав, правда?

Гаррі розсміявся, опускаючи газету на стіл. Сміх його був теплим, низьким, з нотками втоми від довгих ночей у Міністерстві, але щирим. Він простягнув руку і недбало взяв шматок тосту з тарілки сина.

— Твоя Гедвіга-старша, Джеймсе, давно б обдурила всіх інспекторів одним поглядом. Але так, Герміона хоче "порядок у всьому". — Він відкусив шматок, жуючи повільно, і його погляд мимоволі ковзнув до молодшого сина, який сидів навпроти, стискаючи виделку так міцно, ніби то була рятівна солома в бурі. — Альбус? Ти ж не думаєш про сов, правда? Ти виглядаєш... ніби побачив привида.

Альбус Северус Поттер, одинадцятирічний хлопчик з блідою шкірою, темним волоссям, що спадало на очі густими пасмами, і тонкими рисами обличчя, які нагадували Снейпа більше, ніж Гаррі хотілося визнавати, не підняв погляду від тарілки. Його зелено-сірі очі — спадщина від матері й батька — дивилися кудись у нікуди, вглиб себе, де вирували думки, важчі за будь-яке зілля. Тарілка перед ним лишилася недоторканою: шматок бекону лежав осторонь, холодний і зів'ялий, яйце на вугіллі застигло в жовтку, а склянка соку стояла неторканою. Альбус не їв. Він не міг. Дев'ятий місяць — вересень — завжди здавався йому тягарем, ніби невидимий ланцюг, що стискав груди. Не через погоду, не через школу, не через поїзд. А через ім'я. Северус. Ім'я героя, зрадженого світом, генія зілляваріння, який пожертвував усім — життям, любов'ю, честю — заради його батька. Альбус ненавидів це ім'я. Воно тиснуло на плечі, наче мантия, виткана з каменів, і шепотіло в голові безперервно: "Ти мусиш бути кращим. Ти мусиш бути *ним*. Ти мусиш виправдати жертву."

З дитинства Альбус чув історії. Від Гаррі — тихі розмови біля каміна про "чоловіка, який врятував мене". Від Герміони — сухі факти з книг про "подвійного агента". Від Рона — жарти про "кислий Снейп, який ненавидів усіх, крім Лілі". Але історії не гріли. Вони душили. Кожного першого вересня, коли Джеймс і Лілі реготали над листами з Гоґвортсу, Альбус сидів тихо, уявляючи, як усі чекатимуть від нього подвигів. *Син Гаррі Поттера. Онук Джеймса і Лілі. Хрещений син Рона і Герміони. І Северус.* Тиск був невидимим, але реальним — як холодний вітер з Забороненого лісу, що проникав крізь вікна.

— Альбус? — Джинні Поттер увійшла з кухонного острова, тримаючи в руках тацю з свіжим м'ятним чаєм і склянкою апельсинового соку. Її руде волосся, густе й кучеряве, було зібране в недбалий хвіст, а сірі очі — теплі, як у Лілі Поттер, — дивилися на сина з безмежною любов'ю. Вона пережила війну, політ на мітлі, материнство — і знала, як розмовляти з привидами минулого. Поставивши тацю, Джинні нахилилася і м'яко погладила його по плечу. Її дотик був твердим, заспокійливим — як обійми після кошмару. — З'їж хоч щось, любчику. Поїзд о десятій, а ти ще не готовий. І дивись, Джеймс уже на третьому тості — якщо не поспішиш, він з'їсть усе!

Альбус змусив себе кивнути, беручи виделку. Він відрізав крихітний шматок бекону і поклав у рот, жуючи механічно. Смак був деревним, безглуздим. Джинні завжди розуміла. На відміну від Джеймса, який уже реготав над жартом про сов, відкинувшись на стільці так, що ніжки заскрипіли.

— Та він просто боїться, що Капелюх скаже: "СЛИЗЕРИН!" — Джеймс підморгнув братові, його зелені очі блищали пустотливою радістю. Він імітував голос Капелюха, хрипкий і далекий: — "О, Альбус Северус, з твоїм ім'ям — тільки зелене й срібне! Ха-ха!" Уявіть: Альбі в зеленому! Тато б вдавився від шоку!

— Джеймсе Сіріусе Поттере! — гаркнув Гаррі, але в його очах блиснув знайомий сміх — той самий, що освітлював його обличчя в битвах і в родинних посиденьках. Він простягнув руку і недбало штовхнув сина в плече. — Досить. Твій брат має право на свій вибір. Пам'ятаєш, що я казав тобі на платформі дев'ять років тому, коли ти сам хвилювався? "Не хвилюйся, куди тебе Капелюх відправить. Важливо, ким ти станеш."