Розділ 1: Відбудова Гоґвортсу

Перші промені сонця торкнулися зруйнованих веж Гоґвортсу, освітлюючи понівечені стіни древнього замку. Ранкове світло немов намагалося приховати страшні рани, завдані битвою, але тільки підкреслювало масштаби руйнувань. Величний замок, який протягом століть був домом для тисяч юних чарівників, тепер стояв поранений, але не переможений.

Гаррі стояв біля розбитого вікна у Великій залі, спостерігаючи, як професорка Макґонеґел керувала групою чарівників, які намагалися відновити зруйновану астрономічну башту. Його очі були червоними від недосипання – минуло лише три дні після фінальної битви, але він майже не спав, переживаючи знову і знову події тієї ночі.

"Репаро Максима!" – лунали голоси з різних куточків замку. Заклинання змішувалися з шумом падаючого каміння та скрипом древніх балок, які повільно поверталися на свої місця.

Холодний травневий вітер проникав крізь щілини в стінах, приносячи з собою запах мокрої землі та попелу. Десь вдалині кричав гіпогриф – мабуть, один із тих, що брали участь у битві. Гаррі помітив, як Бакбик, все ще з пораненим крилом, гордо походжав біля хатини Геґріда.

"Гаррі?" – м'який голос Герміони вивів його з задуми. Вона стояла поруч, тримаючи в руках сувій пергаменту. Її волосся було зібране у недбалий хвіст, а на щоці виднілася смуга пилу. "Професорка Макґонеґел скликає всіх у Великій залі через п'ятнадцять хвилин. Вона хоче обговорити план відбудови."

Гаррі кивнув, намагаючись зосередитися на теперішньому моменті. "Як справи з західним крилом?"

"Професор Флітвік та група старшокурсників майже завершили основні відновлювальні роботи," – відповіла Герміона, присівши поруч на уламок колони. "Але деякі магічні пошкодження потребують особливої уваги. Особливо місця, де влучали темні закляття. Знаєш, вони залишають... сліди."

Вона механічно потерла шрам на руці – там, де колись були вирізані літери "бруднокровка". Гаррі помітив цей жест і м'яко торкнувся її плеча.

"Ми впораємося з цим, Герміоно. Разом."

Вона спробувала посміхнутися, але її очі залишалися сумними. "Знаю. Просто... іноді здається, що все це нереально. Ніби я зараз прокинусь у своєму ліжку в гуртожитку, і все буде як раніше."

"Але тоді б ми не мали майбутнього," – пролунав голос Рона, який підійшов до них.  Його обличчя було незвично серйозним. "Мама надіслала сову. Джордж вирішив повернутися до магазину наступного тижня."

Герміона піднялася і взяла його за руку. "Як він?"

Рон похитав головою. "Каже, що Фред... що Фред би хотів, щоб магазин працював. Що сміх потрібен зараз більше, ніж будь-коли." Його голос затремтів. "Але я бачу, як важко йому там бути самому. Все нагадує про..."

Він не закінчив речення, але й не треба було. Вони всі розуміли. Втрата Фреда залишила діру не тільки в родині Візлі, але й у серцях усіх, хто його знав.

У цей момент до зали увійшла група учнів на чолі з Невілом Лонґботомом. Він все ще кульгав після битви, але тримався прямо, і в його очах горіла рішучість. За ним йшла Луна Лавґуд, яка щось натхненно розповідала Дінові Томасу та Шеймусу Фініґану.

"...і тоді я подумала, що можна використати екстракт жмурок для відновлення магічної структури стін," – долинув її мрійливий голос. "Вони дуже добре зв'язують магічні потоки."

"Луно," – м'яко перервав її Дін, – "ти впевнена, що жмурки взагалі існують?"

"О, звісно існують! Мій тато бачив їх минулого літа в Норвегії. Вони люблять холодний клімат і старовинну магію."

Шеймус посміхнувся, але не став сперечатися. За останній рік вони всі навчилися цінувати особливий погляд Луни на світ. Іноді її найдивніші ідеї виявлялися найбільш корисними.

Раптом всю залу струсонув гучний вибух. Всі інстинктивно вихопили палички, але це виявився лише обвал частини стіни, яку намагалися відновити. Професор Флітвік, який керував роботами, роздратовано змахнув паличкою.

"Проблема в тому," – пояснив він, підбігши до групи студентів, – "що замок був пошкоджений не просто фізично, але й магічно. Темні закляття залишили невидимі рани в самій структурі будівлі."

Професорка Макґонеґел, яка саме увійшла до зали, кивнула. "Саме тому я скликала всіх сюди. Нам потрібен новий підхід до відбудови."

Вона піднялася на підвищення, де колись стояв викладацький стіл. У її поставі відчувалася втома, але очі горіли тією ж рішучістю, яку всі знали і поважали.

"Леді та джентльмени," – почала вона, і гомін у залі вщух. "Перш ніж ми продовжимо роботи з відбудови, я хочу подякувати всім, хто залишився допомагати. Гоґвортс завжди був більше, ніж просто школою – він був домом для багатьох з нас. І зараз наш дім потребує нашої допомоги."

Вона розгорнула великий пергамент і закріпила його в повітрі заклинанням. На ньому був детальний план замку з позначками пошкоджень.

"Як ви можете бачити, найбільших пошкоджень зазнали астрономічна башта, західне крило та бібліотека. Але є й менш помітні, проте не менш серйозні проблеми. Захисні чари замку були серйозно ослаблені, а деякі магічні структури потребують повного відновлення."

"Професорко," – підняла руку Герміона, – "я читала про подібні випадки в 'Історії Гоґвортсу'. Коли в 1483 році замок постраждав від атаки темних чаклунів, для його відновлення використовували складну систему рунічних кіл..."

"Дуже добре, міс Ґрейнджер," – кивнула Макґонеґел. "Саме тому я попросила професора Бабблінґ приєднатися до нас. Її експертиза в древніх рунах буде неоціненною."

Професорка Бабблінґ, невисока відьма з сивим волоссям, виступила вперед. "Справді, руни можуть допомогти стабілізувати магічну структуру замку. Але для цього нам знадобиться багато сили та концентрації."

"І ще дещо," – додала Макґонеґел. "Міністр магії Шеклболт повідомив, що направить команду спеціалістів наступного тижня. Серед них будуть експерти з магічної архітектури та цілителі."

"Цілителі?" – здивовано перепитав хтось із натовпу.

"Так, містере Фінч-Флетчлі. Як влучно зазначила міс Лавґуд раніше, Гоґвортс – живий організм. І як будь-який живий організм, він потребує не лише фізичного відновлення, але й зцілення."