Розділ 5

Минуло кілька днів, і в домі знову запанувала звична тиша. Снейп, здається, трохи заспокоївся: він дедалі частіше ловив себе на думці, що, можливо, тривога була марною, а Дамблдор помилився так само, як і він сам.

Наближався новий навчальний рік, і Дамблдор запропонував Снейпу повернутися до Хоґвортсу та знову викладати зіллєваріння. Снейп погодився майже одразу — надто багато пов’язувало його з цією справою. Але одразу ж постало інше, значно складніше питання: з ким залишити Гаррі і хто зможе його захистити?

Хлопчик був надто малий, щоб щось розуміти, і надто вразливий, щоб залишатися сам, особливо якщо небезпека й справді могла бути реальною.

Тоді Дамблдор озвучив альтернативу, яка на перший погляд здалася Снейпу сміливою, майже зухвалою. Він думав про це день і ніч, зважуючи кожну деталь, і зрештою вирішив поговорити з Гаррі.

Гаррі сидів на підлозі біля каміна, загорнувшись у стару мантію Снейпа. Він зосереджено уявляв себе чарівником, що відважно бореться зі злом, розмахуючи сухою гілкою, знайденою у дворі, немов справжньою чарівною паличкою.

Снейп тихо підійшов і сів поруч, деякий час просто спостерігаючи за хлопчиком.

Снейп деякий час мовчки спостерігав за Гаррі, і на його обличчі мимоволі з’явилося здивування. Рухи хлопчика були незграбними, але в них відчувалася вроджена точність — ніби щось всередині підказувало йому, як має поводитися справжній чарівник. І сам того не помічаючи, Снейп зловив себе на думці, що просто… милується ним.

— Гаррі, — тихо покликав він.

— Так, тату? — хлопчик одразу покинув свою гру і стрімголов підбіг, вмить вмощуючись йому на руки.

— Нам потрібно зібрати твої речі. Ми скоро поїдемо.

— А куди ми поїдемо?

— До Хоґвортсу. У школу чаклунства і чарівництва.

Очі Гаррі миттєво спалахнули маленьким, яскравим вогником. Він підстрибнув від радості, заплескав у долоні, не намагаючись стримати захват.

Він стільки разів чув від Снейпа історії про Хоґвортс — про факультет Слизерин, про високі вежі, таємні коридори й зали, наповнені магією. І попри свій юний вік Гаррі вже давно мріяв побачити це місце на власні очі.

Нарешті настав довгоочікуваний день відправлення до Хоґвортсу. З самого ранку в повітрі ніби висіло щось особливе — передчуття, легке тремтіння магії, ледь вловимий запах осені та свіжої роси. Гаррі, ледве прокинувшись, метушився по дому з такою енергією, що Снейпу довелося зробити йому три зауваження, перш ніж хлопчик хоча б умудрився вмитися й одягтися.

На вокзалі було гамірно. Пара від прибулих потягів здіймалась густими клубами, часом приховуючи людей, немов уривки спогадів. Гаррі міцно тримав Снейпа за руку, наче боявся загубитися в цьому хаосі. Його маленька валізка, прикрашена ретельно виведеними дитячими малюнками — блискавкою, мітлою та зеленим змієм — стиха постукувала коліщатками по плитці.

Платформа 9¾ виглядала казково. Легке мерехтіння навколо цегляної стіни, приглушені голоси чарівників, запах шоколаду, стрекіт сов у клітках, спалах різнокольорової магічної іскри над головою якогось учня… Гаррі роззявив рота, намагаючись упіймати поглядом усе й одразу. Він уперше був серед такої кількості магії.

Сам потяг теж здавався живим. Червоний лак корпусу блищав, наче свіжа фарба, вікна м’яко світилися, а з локомотива підіймалася густа, трохи солодкувата пара з легким присмаком металевої магії. Гаррі, зачарований, не міг відірвати від нього погляду.

Коли вони зайшли у вагон, тепло купе огорнуло їх м’яким затишком. Ліхтарики під стелею мерехтіли в такт легкому похитуванню потяга — ніби він дихав.

Оскільки Гаррі ще не досяг віку, потрібного для навчання, Снейп посадив його в купе разом із викладачами. За столиком сиділа професорка Спраут, перебираючи насіння мандрагор, поряд професорка Вектор читала товсту книгу з рун. Вони здивовано підняли очі, коли побачили хлопчика, але привітно посміхнулися.

Гаррі прилип до вікна: то перебігав від одного боку до іншого, то знову хапав Снейпа за мантію, ніби перевіряючи — він поруч.

Коли в коридорі з’явилася дама з візком, і дзвіночок задзвенів тонко, мов кришталевий сміх, Гаррі завмер. На візку, наче маленькі скарби, лежали золотисті казаночки з карамеллю, коробки з шоколадними жабами, паруючі цукрові пера, шипучі льодяники-бомбочки, батончики зі смаком вершкового пива…

Гаррі ковтнув повітря. Його очі стали величезними, круглими, мов два смарагди. Він повільно підняв погляд на Снейпа — благально, тихо, з надією, що той не скаже звичного «ні».

Снейп поглянув на нього згори вниз. На мить його обличчя стало непроникним. Але Гаррі так широко розплющив очі, що Снейп лише голосно видихнув.

— Гаразд. Але тільки одне, — буркнув він.

Можна було б подумати, що Гаррі щойно отримав листа про вступ до Хоґвортсу. Він освітився щасливою усмішкою, підстрибнув, ледве не вдарившись головою об край столу, й одразу вхопив коробку з шоколадною жабою.

Його пальці тремтіли від хвилювання, коли він розгортав обгортку. Жаба спробувала вистрибнути, шльопнулася на стіл і втікла під сидіння, а Гаррі залився дзвінким, чистим сміхом — таким, який Снейп чув украй рідко.

— Обережніше, — сухо зауважив він, але в складках його мантії ховалася тінь усмішки.

Картка відомого чарівника м’яко блиснула в руках Гаррі. Хлопчик підніс її до світла з вікна, наче це був справжній артефакт.

Він був щасливий. І Снейп це бачив. І вперше за довгий час дозволив собі відчути те саме.

Двері вагона з шипінням від’їхали вбік, і всередину зайшов якийсь чаклун. Він зробив кілька кроків коридором, але раптом завмер, ніби його ошелешило. Його погляд впився в Гаррі — настирливий, широко розкритий, наче він щойно побачив привида.

— Боги… та це ж Гаррі Поттер, — видихнув він майже благоговійно.

Гаррі, почувши своє ім’я, повернувся. Його брови здригнулися від здивування, і він одразу поглянув на Снейпа, шукаючи пояснення.

— Поттер?.. Чому Поттер? — тихо запитав він, щиро не розуміючи.