Не припиняй.

 Хтось міг замислитися, що Майкл Шмідт може бути просто не таким звичайним, та просто не таким хорошим. Іноді йому здавалося, що на цьому обличчі так і було написано: Чому Вам люди не натовкти морду?                      

Він з особливою обережністю відступив, щоб вона його не відштовхнула, бо таке вже було. А цього разу він не хотів.      

 Не варто нагадувати, що хлопчики теж можуть збожеволіти від закоханості?                                                                      

 Чоловік здогадувався, що надто глибоко вона не пролізе, певним чином думки вона так і не читала... Тож, це було дуже добре. Чи ні?                                                                

Ніч надто довга, якби не чекання...                                            

 На відміну від багатьох, Майкл Шмідт завжди багато чекав та ніколи не робив важливих кроків. Коли думаєш про Майкла мало-помалу з'являється присмак у роті карамельно-гидкий.. немов зіпсутий соус, який спочатку був солоно-гірким.                                                                        

 Він притягнув її за талію, зараз чоловік дивився на неї зовсім по-іншому. Не неспокійно та збентежено, а рідше з якимось невластивим йому обожнюванням.                          

 Можливо через те, що вона почала користуватися парфумами? А можливо і тому, що коли дівчина "поринала у себе" вона виглядала дуже звабливо.                                  

 Він й гадки не мав чому, він називав "прогулянку у невідоме" цими словами.

 "Поринати у себе" - гіршого і не вигадаєш.

  - Дивись, вдивляйся, дорогенька.                                              

Губи торкнулися вуха. Тихий небайдужий чоловічий голос промовляв :                                                                            

  - Тільки нічого не торкайся... Лише так ти усе зрозумієш. Я тебе тримаю, добре? Почуй...

 Автомат на тому розі не працював. Якщо кліпати очима надто швидко можна й увесь парк роздивитися. Тепер можно було впевнетись, що вона не в середмісті. Її ніхто не бачив та не відчував. Що там було за лаштунками міста? Вона пам'ятала якісь бензоколонки та маленьку машину... Сріблястий годинник був так добре захований...                        

 Хоча вона не це шукала, очі сильніше заплющились. Глибокий вдих та якась музика там-та-мма-тарам. Дитина грається чи підлітки бігають десь поблизу?                                

Одні й ті самі слова "Щоб ти нам віддала?"                                

 Все починається спочатку. Прохолодна земля, дерев замало але ти постійно натрапляєш на чагарники та невидимі кущі. Ліс, ліс і от ще їх сліди. Скільки їх?  Невже вони чекають там у центрі?                                          

 Галявина захиталась. От земля прибирає дерева та столик для пікніків.                                                       Наче не земля, а сама природа простестує проти того, щоб вона заглибилась далі.

 Це не сповідь - тільки спогад. Коротка мить, коли...                                                                

 Коли Мене Не Було Поруч.                                                      

  - Люба чи потрібно тебе повертатися? Чи потрібно тобі бачити усе.                                                                Концентрація та вітер це усе що залишилося.                                                      

...Спочатку ти подумала що дітям сумно, але їм весело. Чи це твоя свідомість перевершила й твою силу й тебе саму? Діти грали у квача, а потім знову верталися й збирали квіти.                                                                      

  - Що тобі заважає, кохана? Може саме це... Така непевність.                                                                        Тіло жінки знаходилось на кухні, але свідомість ковзнула далеко уперед, руки все міцніше стискали футболку. Чоловік не давав їй відключитися, він її пригорнув та нашіптував щось заспокійливе.                                              

 Діти були дуже лагідні і не ворожі. Серед них була й дівчинка з довгими косами.                                            - Це може бути для тебе надто великим навантаженням. Ти маєш запам'ятати важливу деталь, але якби вони тобі повірили та зрозуміли, що ти там... У них. Вони не повинні помітити, ти ж в нас жива дівчинка, так? Ти знаєш...                    

 Жіночі руки ледь тремтіли, вона ледь не відключилася. Пролунав голос :                                                                  

  - Хочеш з нами погратися ?                                                    

Надто повільно та переконливо.                                                  

  - Ми можемо поговорити, ми ж з вами розмовляли раніше?                                                                                  

  - Кого ти шукаєш?                                                                

  - Що це таке? - інший хлопець вже наближався. Тепер хода його була швидка.                                           Губи стиснулись, намагаючись не прикусити губу, вона шукала виправдання.                                                          

   - Краще не панікуй.                                                          

 Дорослий ледь чутний голос. Що у нього на думці..                    

  - Ми все ще тут.                                                                      

 Рука ковзнула та занурилась у волосся, жінка більше не рухалася, наче вже не передчувала ту небезпеку. Їй здавалося, що хтось тримає її за руки, міцно притискаючи до себе, певно тепер вона не впаде. Якимось чином він занадто захопився, хоча її чоловік завжди таким був.              

 Пальці, повертаючись до плаття, зачепили ключиці. Спалах... ніби опік.                                                        Руки були пруткі й вже дісталися до шиї, рука ненароком розірвала якийсь з гудзиків. Можно було б збрехати, сказавши, що чоловік не усміхався, але він усміхався, бо розумів, що зараз витягне її назад у реальність. Хвилини спливали.