Гарні новини

Ед повертався додому. Шеф затримав його на дві години, знову, тому він ішов додому в повній темряві і порожнечі в своєму черепі. Ед розмахував портфелем насолоджуючись ілюзією милування блиском ліхтарного світла на калюжах. Лице змінювалося на вовче, при будь-якій згадці роботи.

Він полегшено видихнув зайшовши всередину. Він зняв з себе взуття, верхній одяг і капелюх, і кинув все це на вішалку. Його дружина поралася на кухні зліва, а діти сперечалися в кімнаті праворуч. Він оглянувся на кухню, після слів дружини:

— Привіт любий, — Вона обернулася до нього не відриваючись від місіння тіста. Ед підійшов до неї, легенько обійняв й поцілував її в щоку,

— Як робота? — Ед відпустив її, після цього бентежливого запитання.

— Та, як завжди, чесно кажучи думаю звільнитися, але... — Він награно скривився, — Тобі з чимось допомогти, ну не знаю?

— Ні коханий, йди відпочивай — Вона подарувала йому свій чарівний погляд, що він одразу ж обернувся.

Ед увійшов у кімнату навпроти, де один на одного кричали його син і донька, які різко обернули свої голови, ще сидячи на підлозі:

— Він не хоче йти до Франко завтра! — Звернулася донька.

— Мені набридло іти до Франко кожного дня, я хочу побути вдома! Нехай вона собі йде, якщо хоче — Він різко замовкнув передаючи слово батькові, але його перехопила мама.

— Ти завтра підеш до Франко, і на цьому все. Йому потрібні друзі — Втрутилася дружина.

— Люба, якщо не хоче, може побути вдома, нічого з ним не станеться. — Ед похилив головою і стиснув плечі.

— Ей, робіть як хочете! — Закінчила матір розмову. Донька сиділа на підлозі схрестивши руки на грудях. А син з насмішкою дивився на неї.

— Тату, я приніс листи всередину, — Син підбіг до нього і прошепотів:

— Ми квити татку — Едові здалося це дотепним, але у відповідь він сердито сказав:

— Іди спати — І залишив сина позаду.

Ед зайшов до спальні. Рушив до письмового столу, на якому стояв невеликий стовпчик конвертів. Він всівся за табурет, і почав дивитися на конверти. "Заробіть мільйони не виходячи із...", "Чоловіча сила...", "Це твій дядько Сол...". Всі ці конверти Ед викидав на дощану підлогу. Але зупинив свій потік літаючих конвертів на захоплюючому листі. "Приватна власність за назвою: "Гірський хліб"". На обличчі Еда одразу з'явилася усмішка-дежавю. Він поспішно відкрив конверт, звідкіля вийняв складений в кілька разів, великий лист.

Цей лист неймовірно збудив Еда. Він одразу ж піднявся, схопився за голову, стримуючи радісні крики в своєму горлі. І поволі декламував до стелі: "" Завтра. Не сьогодні. Завтра!"

Коли Ед прокинувся, сонце повністю освітлювало кімнату. Він різко протягнувся і оглянув кімнату. Він сидів на ліжку доволі довго, доки не подивився на листа, який все ще стояв на столі. Ед рвучко схопився, і почав одягатися. Шкарпетки, брюки, сорочка, костюм — протягом десяти років саме з них починався ранок. Він похапцем з'їв яєчню, і рвучко вийшов.

Надворі було неймовірно тепло. Ед розстебнув білу сорочку, і оглядався на робочих та ремісників, які збиралися до роботи грязному, засмальцьованому, робочому костюмі. Він заздрив, і аж здригався від нетерплячки, коли сам зможе гордо йти в такому ж на власне поле.

Іноді його увагу перехоплювали оточуючі будівлі: масивні, зі строгими кутами. Ед пробурмотів: "Ніякої поваги до культури".

Ед дійшов до будівлі видавництва. З усіх будівель цього міста, тільки вона вирізнялася розкішшю.

Як тільки Ед зайшов усередину, його засліпило світло люстр. Він піднявся на три поверхи, та зайшов до своєї, робочої кабінки, яка майже не вирізнялася з-поміж інших. В ній були тільки письмовий стіл, настінна лампа й стілець. Ед всівся за стілець, й оглянув стіл. На ньому були друкарська машинка — посередині, ліворуч стопка ще порожніх листків, а праворуч — стовп таких же листів, тільки заповнені текстом і виділеними помилками.

Ед звів очі до лампи, а точніше на листок під нею, на якому було написано тільки — "Ідея".

— Привіт, — Ед оглянувся, і побачив Фреда, — Слухай, ти збираєшся хоч колись взятися за цей роман — Фред вказав на листок з "ідеєю".

— Ні, — Прицмокнувши відповів Ед — Поки що не маю часу.

— А-а-а-а, а чому? — Ед не хотів упасти в калюжу перед єдиним приялем на роботі:

— Після наднормової роботи і пива, не маю сил хоч щось зробити — Ед похилив голову, і ледве стримав вологу на правому оці

— Ну зрозуміло тоді, — похитав головою Фред, — просто вже дуже хочеться почитати щось від тих, хто вміє писати, — і розсміявшись з власного жарту, Фред пішов, залишивши Еда зі смутком, який погіршував відчай, що переслідував його кожного, робочого дня.

У праву руку Ед взяв заповнений листок, а в машинку поставив порожній.

Ед подивився на наручний годинник. Була вже шоста, тож Ед витягнув черговий листок з машинки, поставив на третю стопку, і вийшов з кабінки. За вікнами вже була темно, і як-швидше Ед прямував до гарно освітленого кабінету шефа, повз порожні, неосвітлені кабінки. Ед прочинив гарно оздоблені двері, і побачив шефа, за м'яким кріслом і газетою, з-за якої піднімався димок. Шеф опустив газету, і Макс побачив грубе, зморшкувате, різке, але приємне обличчя. Кабінет був прикрашений картинами, вагонкою і сувенірами з Балкан.

— Щось термінове Ед, а то я хотів затримати тебе, знову на дві години? Звісно якщо ти не проти? — і шеф розсміявся, як Фред.

— Та так, я просто хотів звільнитися, а заодно й забрати свій залишок, ну за останні три тижні. — Ед промовив це спокійно та швидко, як ніколи.