Мелодія забуття

Сонце пробивалося крізь розмальовану вуаль тюлі, малюючи на стелі неповторні візерунки. Мирослава зітхнула, намагаючись зануритися назад у сон, але думки, що хаотично роїлися в її голові не давали спокою. Уві сні вона знову бачила ті самі символи, які нещодавно бачила у щоденнику. Художниця повернулася  на інший бік і потягнула на себе теплу  ковдру, закручуючись у ній немов у коконі

Раптом, крізь напіввідкриті віки, дівчина побачила тінь. Вона була ледь помітна. Різко відкрила очі, підірвалася з ліжка  й озирнулася по кімнаті, але нічого незвичайного не помітила. Здригнувшись, Мирослава вирішила, що це просто гра її уяви, і спробувала заснути знову, але не вдалося. Ще трохи покрутившись вона підвелася з ліжка, закрутила волосся в пучок й підійшла до вікна, намагаючись відігнати від себе тривожні думки.

Незабаром, поруч з’явився Тедір. Його прозорий образ мерехтів, ніби був витканий з туману. Здавалося, що він відчуває таке саме відчуття тривоги, як і вона сама.

 – Я відчуваю твоє занепокоєння і твій гнів. Ти знайшла щоденник. – сказав привид, його голос лунав спокійно і впевнено.

Мирослава кивнула.

- А ще, ти напав на мене. - Дівчина продемонструвала йому перебинтовану руку.

– Це був не я, і зараз ти зрозумієш чому. Я хочу допомогти тобі, – продовжив Тедір. – Але для цього тобі потрібно зрозуміти, що сталося зі мною і з моїми дослідженнями.

– Але ж ти говорив, що втратив пам'ять? – з подивом запитала вона.

– Так, але деякі спогади, найяскравіші, найважливіші, залишаються в глибині душі, – відповів Тедір, його прозорий погляд наче занурювався в далекі спогади. – Сказав той хто немає тіла. Смішно. Але нехай. Музика була моїм життям, моєю музою. Я вірив, що за допомогою звуків можна змінити світ на краще.

І тоді Тедір продовжив свою розповідь. Він говорив про те, як захопився музикою в дитинстві, як мріяв створити щось унікальне. Про свої експерименти зі звуком і його позитивним  впливом на людське життя. Про те, як став одним з учасників братства БІСів, спочатку воно  йому здавалося  як невинне наукове товариство, лиш згодом побачив, що її члени  прагнули  влади.

Дівчина відчула, як її злість і огида розпалюється все сильніше.

– Це я створив “Ідеальний синтез”, – зізнався Тедір. – Але я не передбачав, до яких наслідків це призведе. Мої “брати” спотворили ідею, перетворивши її на небезпечну  зброю.

– Що з тобою сталося? – запитала Мирослава.

– Коли я зрозумів, що сталося, то спробував зупинити їх. Але було запізно. Вони використали мої дослідження проти мене, щоб я нікому не заважав. Та все пішло не за планом, я не загинув, не став овочем, лише лишився примарою,  яка спостерігала  за вами весь цей час.

– Той інструмент, про який ти писав у щоденнику... він мав якесь особливе значення для тебе? – запитала вона.

Тедір на мить замислився.

– Так, це був звичайний інструмент, але унікальний для мене. Я вірив, що він зможе об’єднати науку і мистецтво. Але, на жаль, я не встиг завершити свою роботу.

– А як він звучав? – запитала Мирослава, намагаючись уявити той загадковий інструмент.

– Це було щось неймовірне, – зітхнув Тедір. – Здавалося, що звуки проникають прямо в душу, викликаючи найглибші емоції, а також лікують тіло.

Музика, інструмент, проєкт “Perfect Synthesis” – всі ці елементи пов'язані між собою. Якщо вдасться віднайти цей інструмент, то можливо, вдасться зупинити БІСів і врятувати світ від їхніх злочинних планів, а також пробудити Тедора.

– Тедоре, – звернулася вона до примари, – що це за інструмент? 

Тедір подивився на неї з ласкавою усмішкою. 

- Ти вже знаєш відповідь на це питання. Можливо, він  знаходиться у цьому будинку.