Нове життя. Початок

- Не знаю, що у вас сталося, дорогенька, але можливо моя пропозиція допоможе. Моя знайома нещодавно виїхала за кордон, повернеться нескоро, а доглядати за залишеним будинком немає кому. Я не завжди встигаю, та й удома своїх проблем вистачає. Тому пропоную безкоштовне житло взамін на допомогу по господарству. 

- Я навіть мріяти не могла про таке. - Мирослава була дещо ошелешена такою пропозицією. - Не хочу здаватися нечемною, але відчуваю, що ви не все мені розповідаєте. 

- А що мені приховувати? - Засміялась жінка. - Лише намагаюсь допомогти. 

- Що входитиме у мої обов’язки? - Дівчина удала, що повірила, але на щастя чи на жаль, життя навчило - безплатний сир лише у мишоловці. 

- Підтримувати чистоту в будинку, не чіпати особистих речей господині, не водити кого завгодно до оселі. Ось і всі умови. - Вона покопошилась в кишенях. -  Ось, тримайте ключі. Зараз напишу адресу, на жаль, не можу покинути кав’ярню. Тут недалеко, не заблукаєте. 

- Дякую вам! Всього найкращого. 

***

Коліщатка валізи стихли перед масивною дерев’яною хвірткою, затертою до блиску роками людських дотиків. Дівчина підвела голову, вдивляючись у високий будинок, що майорів у глибині подвір’я.  Величний, але занедбаний. Його колись пишні фасади були вкриті купою  бруду та павутини, а деколи сяючі вікна, тьмяно дивились на цей світ, і погляд їх був сповнений порожнечею. 

Її серце виривалось з грудей: від жаху й захвату водночас. Це був єдиний на сьогодні шанс знайти прихисток у цьому незнайомому місті. 

Зібравши останні сили, вона штовхнула вхідні двері, і вони зі скрипом відчинилися, впускаючи її у темний, затишний хол. Повітря було насичене пилом та запахом старовини. Дерев’яні сходи скрипіли під ногами. Колись красиві й дорогі шпалери висіли неохайними клаптями.

 Піднявшись на другий поверх, вона натрапила на невелику кімнату, яка ніби жила іншим, своїм життям. Як не дивно, та  виглядала чистою й затишною. Мирослава поставила валізу на підлогу і впала на ліжко, відчуваючи, як закриваються її очі.  Зібравши останні сили, вона відкрила валізу, дістала піжаму і попрямувала до ванної кімнати, щоб помитися. Повернувшись до спальні, підійшла до вікна і подивилася крізь нього: починало смеркати, вулиця потопала  у м'якому світлі ліхтарів.  Дівчина не знала, що на неї очікує тут, але відчувала, що попереду нові пригоди.  Але поки що її єдиними компаньйонами були тиша та пил, що обіймали похмуре житло.