Валіза. Кава. Мрії

Коліщатка валізи весело стукотіли брущаткою. Мирослава втомившись від довгої дороги, шукала місце для ночівлі, а в кращому випадку - для тривалого проживання. Їй подобалося містечко з затишними вуличками, атмосферними кав’ярнями та яскравими клумбами біля будівель. Дівчина зупинилася біля однієї з них, аромат свіжозвареної, запашної кави неможливо було ігнорувати. Вона увійшла всередину, дзвіночок над дверима мелодійно дзенькнув, оголошуючи про її прихід. Мирослава побачила невеликий затишний зал, що містив кілька столиків,  а також привітну усміхнену жінку  за прилавком.

- Доброго вечора, - привіталася Мирослава. - Чи можу я замовити каву?

- Звичайно! - відповіла жінка, щиро посміхаючись. - Яку саме бажаєте?

Це просте запитання змусило дівчину трохи задуматись, адже вона не часто відвідувала кав'ярні, а якщо так і траплялось то завжди замовляла зелений чай з лимоном.  Тому з вибором кави виникли труднощі. 

- Можливо, ви щось порекомендуєте?

- Із задоволенням! Спробуйте чудовий лавандовий раф. Впевнена, що вам сподобається.

- Лавандовий раф? - уточнила художниця, така варіація її заінтригувала. Звучить незвично. Напевно замовлю  його. Дякую!

Жінка кивнула і розпочала процес приготування кави, вправно рухаючись за прилавком. Мирослава роззирнулася навколо. Швидко знайшла вільний столик біля вікна, покотила до нього валізу та  зручно вмостившись  почала розглядати інтер'єр. Тут було затишно. На стінах висіли картини місцевих художників, що були написані вином та кавою, а на декоративних полицях “гітар” розміщувалися книги та перепліталися золотисті гірлянди ліхтариків. У кутку знаходився диван з м'якими подушками, а позаду нього - фітостіна з низькорослими квітами, що додавала закладу неповторного шарму  і оригінальності.

- Смачного! - Жінка усміхнулась й поставила перед Мирославою чашку ароматної  кави.

Дівчина подякувала їй  та зробила перший ковток. Напій був гарячим та запашним, з ідеальним балансом кави та лаванди. Мирослава заплющивши очі насолоджувалась неперевершеним смаком, відчуваючи, як тепло  та умиротворення наповнює кожну клітинку її тіла. Разом із задоволенням свої міцні обійми розкрила і втома. Очі злипалися, в м’язах відчувалась слабкість.

- Чи не підкажете мені, де я можу знайти найближчий готель або можливо зняти кімнату аби заночувати? 

Жінка уважно поглянула на Мирославу, та вже ледь трималась на ногах.

- Звичайно, - сказала вона. - Готель “На перехресті” знаходиться трохи далі по цій вулиці. Це з тих, що найближче та й  ціни не космічні. - Трохи подумавши жінка запитала: - Як надовго ви збираєтесь у нас залишитися?

- На кілька місяців. А там час покаже, можливо моє серце тут лишиться назавжди.