Дихання свободи

Мирослава швидко повернулась до купе, схопила свою невеличку валізу та рюкзак, й, немов метелик, випурхнула з потягу.  Вона відчула себе маленькою пташкою, що вирвалася з клітки. Її серце калатало в грудях, а в душі вирували емоції: хвилювання, страх, радість.  Водночас неймовірна легкість та ейфорія переповнювали її. Нарешті вона видихнула з полегшенням. Ще досі не могла повірити у те, що вільна. Вона не знала, куди йти, це не мало значення, їй просто хотілося йти вперед, якнайдалі від минулого. Відчувала, що в цьому місті вона знайде те, чого так сильно воліла.

На пероні панував гамір і метушня. Люди снували туди-сюди, проводжали й зустрічали рідних, поспішали до своїх поїздів, тягнучи за собою валізи. Мирослава попрямувала до вокзалу, не звертаючи уваги на шум та те, що відбувалося навколо. Їй хотілося якомога швидше зникнути в натовпі. 

Вона зробила перший крок у нове життя. Крокуючи вулицею, дівчина вбирала в себе нові враження. Місто було жвавим і гамірним, повним людей, машин і звуків. Мирослава відчувала себе частиною цього нового світу, і їй було цікаво, що він їй приготував. 

Дівчина блукала жвавими вулицями, милуючись старовинними будинками, що виблискували на сонці, аж раптом помітила мальовничий парк, який розташувався на пагорбі. Вона вирішила піднятися туди, щоб помилуватися краєвидом. Піднімаючись відчувала, як свіже повітря наповнює її легені, а втома від подорожі поволі зникає. 

На вершині пагорба лагідні вітри лоскотали соковито-зелену траву, а сонце заливало все навколо своїм теплим промінням. Місцевий парк був на правду тим місцем, де краса природи у колаборації з людським винахідливим  дотиком, створила справжній шедевр. Стежки, вимощені каменем, звивалися між пишними деревами, ведучи за собою мандрівницю до мальовничих куточків. Поміж високих дубів, що кронами сягають самісінького неба,  таємничих ялинок вбраних у пишні шати густої хвої ховалися затишні куточки, де можна сховатися від спеки.

З вершини пагорба відкривався чудовий краєвид. Місто внизу, немов розсипане намисто, мерехтіло сонячними зайчиками, що зненацька з’являлися. Вона не могла згадати, скільки часу вже простояла тут, милуючись красою. Її думки блукали, вільні від турбот і проблем, які останнім часом обтяжили її життя. Неймовірно відчувати себе частиною прекрасного світу, зливаючись з природою, що оточує.