Розділ 18

Жоден м'яз не дрогнув, коли Саске переступив поріг головної зали. Схилився. Низько. Проявив повагу. Але не боявся. Не знав, що знадобилось Головнокомандувачу о такій пізній годині. Та хто ж він такий, аби питати?

– Мій Верховний Володарю. Ви кликали мене? 

Підвів чорнющі очі. Оглянув високий трон, золотий жезл, стурбованого сивого правителя, зморшки і тіні на його немолодому обличчю. 

– У мене є для тебе завдання, новий Капітане Десятого загону, – промовив із неприхованою втіхою останні слова. – Мені розповідав Ерайв про твої надзвичайні здібності шпигуна. 

– Так, мій Володарю, – кивнув головою, склав руки перед пахом у замок. – Я вмію навіювати людям думку, ніби мене поруч нема. Ніби бачать вони порожнечу. Відчути мене в такі моменти може тільки сенсор. 

– От і чудово! – Ямамото вдарив жезлом на підлозі. – Будеш слідкувати за Капітаном Ілі. Вона не сенсор, не відчує. 

Саске Уріхана розгубився. Нахмурився. 

– Приношу вибачення, мій повелителю, але нащо мені слідкувати за нею? Щось шукати? 

– Ще не знаю, – голосно видихнув повітря з легень та закашлявся. – Але відчуваю: ця змія щось затіяла. Не спокійно на душі мені, коли дивлюсь на неї. Приховує щось. Спостерігай за нею. Придивляйся. Як тільки оступиться – відразу дай знати. 

– Мені цікаво: чому саме я? Через здібності чи є якась інша причина? – Ямамото задоволено стиснув губи. 

– Ти – єдиний із усіх, хто не зацікавлений щось приховати, – «вічний» вогонь розгорівся сильніше. – Вона стала надто впливовою: батько, брат, навіть колишній коханець будуть її захищати. У цьому питанні я можу покладатися тільки на тебе. 

***

– Тобто, моя доля змінилась? – від здивування Касандра розплющила рота та закліпала очима. – Що це означає, Мікасо?

– Людське життя може змінюватися. Доля – це лише черга твоїх виборів, – терпляче пояснила вона. – Дещо сталось у твоєму житті такого, що змінило твоє майбутнє. 

– Що саме трапилось? І яким тепер буде моє майбутнє? А яким воно було? Ці зміни на краще чи на гірше? – не могла вгамуватися дівчина та продовжувала продовжувала тараторити запитання. 

– Ти забула? Я не можу розповідати тобі твою долю, – стримано відповіла Мікаса та поклала долоню на свій живіт. 

Касандра щось буркнула собі під ніс та, мов дитина, склала руки в замок. 

– Ти не можеш зі мною так вчинити, – ображено протягнула. – Почала казати і обірвалась на найцікавішому. Я хочу знати, що на мене чекає. 

– Деколи краще не знати, – із порожнечею в голосі відповіла та перевела погляд на маленьку дівчинку, що гралась із тканиною лялькою.

Нанао підкидувала в повітря іграшку та весело сміялась на всю кімнату. Одягнута в розкішне синє кімоно, вона вже зовсім не походила на нещасне дитя із сиротинця. 

– Скажи хоч би щось, – не зупинялась Касандра та склала перед собою руки, ніби в молитві. 

– Твій поцілунок із Тоширо змінив усе, – після довгої паузи, відповіла Мікаса. Касандра почала дихати частіше. – Цього не мало статися. Через це у твоїй долі з'явилась людина, якої не повинно було бути.

– Хто ця людина? Тоширо? Чи, можливо, Тамує? – Касандра нахмурилась та звела брови, розмірковуючи. 

– На це питання я не можу тобі відповісти, – Мікаса похитала головою. – Шукай відповідь самостійно. Скажу останнє: ти вступила на шлях, де тобі постійно потрібно буде обирати союзників. Не всім можно довіряти. Дехто буде тобі брехати, використовувати тебе. Дехто – зовсім не друг. Настав час навчитися розбиратися в людях. 

«Можливо, мені не байдуже, що ти про мене думаєш» – прозвучав голос Міцукі в голові Касандри. У спогадах з'явилось його обличчя. З того моменту, як він переступив межу між державними та особистими стосунками, Касандра постійно поверталась до думок про ці слова. Не могла припинити аналізувати все, що трапилось між ними. 

«Можливо, Міцукі, це тобі не можна довіряти? Ти поки що єдиний, не зважаючи ні на що, хоче змінити мою думку про себе. Тож яка тобі вигода від моєї дружби?»

Мікаса та Касандра різко повернулись на гуркіт та плач. Маленька дівчинка схопила за коліно руками. Мікаса підбігла до Нанао. Обійняла, почала гладити по голові, подмухала на забиту рану. 

«А їй пасує бути мамою. Навіть не насварила Нанао за те, що та бігала по кімнаті і впала. Наказала слугам накупити їй на базарі купу кімоно»

Як тільки Нанао перестала плакати, Мікаса протягнула їй яблуко зі столу, тепло посміхнулась та поцілувала в чоло. Касандра ж почула гучні кроки і поглянула в шпарину. Зустрілась погляд із незадоволеною Сакурою. 

«Вона навіть не говорить із Нанао. І зі мною... Ніколи не думала, що ми посваримось через хлопця. Якби дід про це взнав, то повісив би Тоширо власноруч»

– У нас ще є одне нагальне питання, – голос Мікаси перервав її роздуми, коли Касандра поглядом проводила Сакуру до іншої кімнати. – Ерайв прийняв мене у Раду Капітанів. Тепер ми можемо впливати на рішення, які будуть винесенні. Тільки, – вона розтягнула останні склади, – одного голосу замало потрібні союзники. 

– І що ти пропонуєш? – якось без особливої цікавості запитала Касандра. 

– Потрібно або вербувати тих, хто є в раді, – Мікаса підняла брову та зробила коротку паузу для акценту, – або приводити в раду своїх людей. 

– І хто може бути нам союзником? – Касандра похитала головою. – На Бякую ми вплива не маємо. Ерайв на поступки не піде. А Ілі... 

«Я роблю те, що рахую за потрібно» – згадала крижаний голос, що чула тієї ночі, коли дізналась усю правду. По шкірі пробіг табін мурашок. 

– Вона сама собі на думці, – розчаровано продовжила.

– Тоді будемо просувати Капітанів, які нас підтримують, – Мікаса хитро посміхнулась і оглянула дівчинку. – Наприклад, можемо почати з Міцукі. Треба дізнатися, які в нього політичні погляди і кого він підтримує. 

Касандра знову почала згадувати свого нового Капітана і здригнулась. Розмова досі не давала їй спокою. Щось тривожило.