Розділ 17

«Ти вже бачив, як легко втратити не тільки посаду, але й життя. Тож я дам тобі кілька порад»

«...тримайся подалі від жінок Тоусен. Особливо від Касандри»

«Закохай Сандру в себе... Щоби вони обидвоє страждали так само, як страждаю я»

Міцукі сидів на березі річки, знову й знову згадуючи слова Бякуї та Сакури. Чув їхні голоси, хоч поруч нікого не було. Вагався. Думав. Розривав себе на шматки. Купив у якомусь кіоску тютюну та вперше спробував закурити. Чув від старших, що допомагає від стресу. Затягнувся – закашлявся. Дим подразнював дихальні шляхи. Викинув у воду цю отруту. 

«Я більше нікому не довіряю» – пролунав голос Касандри. 

Міцукі схопився за своє волосся. Щоб хоч якось звільнити своє тіло від стресу та емоцій, почав несамовито кричати. Одначе п'ята ранку, нікого поруч немає, ніхто не почує. Із усієї сили почав битися головою об дерев'яну колону мосту. До глибокої рани. До появи яскравої крові. 

«У нього стосунки з моєю сестрою»

Почав згадувати мушку на вилиці, зелену стрічку в рожевому волоссі. Торкнувся пальцями рани на лобі, що трансформувала душевний біль у фізичний.

Гуляв до світанку біля північних воріт. Вдихав прохолодне повітря. Кров майже зупинилась. Повернувся до кімнат свого нового загону. Оглянув приміщення. Перечитав документи, лишені від попереднього Капітана. Перевірив матеріальну звітність. Усе правильно. 

Каліграфічними літерами вивів записку, що чекає о десятій ранку на тренувальному майданчику. Наказав передати магу гармонії. 

***

Будівля з товстого каменю з боку східних вітрів. Південна стіна збудована під кутом, щоб вловлювати сонячні промені. Замість вікон – натягнуті на дерев'яні рами бичачі міхури, які пропускають світло і не пропускають холод. Сакура, одягнута в сіре кіномо, із завязаною льняною тканиною на обличчі, зайшла в захищений сад. Уважно оглянула глибокі ями в землі, заповненні товстим шаром свіжого кінського або коров'ячого гною, зверху засипані родючим ґрунтом. Вони створювались, щоб під час пріння гній виділяв постійне тепло впродовж кількох місяців, підігріваючи коріння рослин знизу. Потім розпалила піч із димоходом, що проходив під підлогою. 

Оглянула свій рослинний арсенал: екзотичні фрукти та цитрусові – понцирус, лимони та гіркі апельсини; гранат, смоковниця, майоран, лавр, алое, беладонна, блекота, мандрагора. Потім підійшла до полички із лікарськими засобами: провела пальцями по еліксирам та сиропам на меду; масляних витяжках; настоянках на спирту. 

Як тільки почула звук відкриття дверей, підскочила. Розвернулась і побачила його. Зблідлий, згорблений, зморений. Відвернула обличчя, не бажаючи навіть дивитися в бірюзові очі. 

– Чого прийшов? 

– Моє захворювання загострилось, – Тоширо опустився очі, відчуваючи себе ніяково. Він підняв лікоть, демонструючи велику бляшку. – Хотів попросити якусь мазь. Будь ласка. 

Сакура сцепила зуби. Схопила із полички пляшечку із маззю на основі соку чистотілу і кинула Хітсугаї під ноги. Він повільно підняв. Тільки хотів зробити крок до неї, як Сакура витягнула руку вперед перед собою.

– Не підходь до мене, – майже прокричала вона. – Бери мазь і забирайся звідси. 

– Дякую, – майже прошепотів він.

Тоширо вже збирався йти, як Сакура дістала із кармана натільної білизни той самий кулон. Він гарно переливався від світла свічки. Тоширо затримав на ньому свій погляд. Сакура міцно стисла мотузку в руках. Намагалась не плакати. Долоні замерзли від криги. Хітсугая мовчав, допоки вона не кинула його на землю та не розчавила своїм чоботом. Кристал розсипався на тисячу маленьких сніжинок. 

– Не смій сюди більше приходити, – Сакура відвернулась. По щоці скотилась гаряча сльоза, вона зліпила повіки між собою. – Ерайву скажеш, що одружитися хочеш із Сорою. 

Хітсугая хотів щось сказати, але горло пересохло і немовби видавати звуки перестав уміти. Він знав: вона плаче. Ще кілька тижнів тому Тоширо вирвав би собі серце за одну зронену Сакурою сльозу, але тепер йому було просто шкода. 

«Напевно, я тебе більше не кохаю, якщо мені не хочеться заглушити твій біль, Сакуро...»

Коли двері зачинились, дівоче тіло рухнуло на землю, у гній. Сакура долонею закрила собі рот. Аби ніхто не чув і ніхто не бачив, наскільки їй боляче, наскільки її ранили.

***

Великий майданчик із зеленою травою. Розкидані довкола дерев'яні колоди. Стіл із різноманітним вибором зброї. Розмітка крейдою. Капітан Міцукі зосереджено дивиться на одну із цілей – червоне коло на дощечці. Дістає із-за спини золотий лук, створює самими пальцями майже прозору стрілу, натягує тятиву і відпускає повітряний потік. Як тільки він досягає цілі, дерево руйнується під високим атмосферним тиском. 

Касандра, яка прийшла кілька десятків секунд тому на тренувальний майданчик, заворожено стоїть та не рухається. Міцукі, що чув її кроки, повертається та оглядає її з голови до ніг. Помічає, яка дівчина худа, фізично не розвинута, без зброї. Незадоволено сідає на траву в позу лотоса та жестом запрошує її сісти напроти. 

– Тепер я – твій Капітан, – спокійно промовляє він, але дивиться кудись крізь неї. – Переді мною стоїть завдання захищати і оберігати тебе. Але водночас розкривати твій потенціал, як мага Гармонії. Щоби це зробити, тобі доведеться тренуватися щодня по кілька разів на день.  

– Я до цього готова, – впевнена відповіла Касандра. 

– Перш за все, – у голосі Токігави вона чує відстороненість, – аби навчитися магії Гармонії, тобі доведеться вижити. Якби жорстоко це не звучало. 

Касандра морщиться і одночасно помічає свіжу рану на його лобі. Вона спантеличена, однак не подає вигляду і продовжує його слухати. 

– Тобі потрібно навчитися захищати себе, – Міцукі різко кидає їй свій золотий лук. Касандрі не вдається його зловити і він падає на траву. Вона намагається підняти, однак це виявляється не настільки легко: лук надто важкий. – А для цього треба володіти якоюсь зброєю або мати високу фізичку силу.