Розділ 15

Сакура, мов торнадо, влетіла в кімнату. Двері із гуркотом вдарились об стіну. Вона оглянула приміщення: Ерайва немає, Касандра за столом щось малювала. 

– Це правда? – несамовито закричала. – У тебе стосунки із Тоширо? 

– Про що ти? – Касандра від здивування підняла очі від пергаменту, на якому зображався колібрі. – Хто тобі сказав таке? 

– Не обманюй мене! – Сакура швидко здолала відстань між ними. – Кажи: що між вами було? 

– Не кажи дурниць.

Сакура стисла від злості руки в кулаки. Щось незрозуміле опанувало нею. Чи то ревнощі, чи то усвідомлення брехні. Вона ж бо думала, що хто-завгодно, але рідна сестра ніколи не зрадить. 

Вона занесла руку в повітря. Основа долоні вдарила по вилиці із родимкою. Касандра розпахнула очі. Вона мить не знала, як зреагувати, але після схопила склянку із брудною водою, де промивала кісточку, та вилила сестрі в обличчя. 

Від цього Сакура стала ще більш агресивнішою. Вона схопила однією рукою довге рожеве волосся та витягнула Касандру зі столу на підлогу. 

– Відпусти. Відпусти мене! 

Касандра намагалась вирватися, але марно. Вона розуміла, що сестра фізично переважає її, тому пустила в хід гострі нігті. Вона із силою вчепилась ними Сакурі в передпліччя, і та закричала від болі. 

На крики прибігли служниці та Ерайв. Ілі повільно йшла позаду, важко дихаючи. Вона не втручалась, допоки брат розбороняв сестер, лише спостерігала із коридору. 

– Що тут відбувається? Ви з глузду з'їхали? – Капітан Ерайв схопив Сакуру за комір, тим самим підіймаючи в повітря і відтягуючи від Касандри. – Що ви знову не поділили? 

Касандра і Сакура мовчали, лише кидаючи одна на одну ненависні погляди. Кожна знала: якщо сказати, то цього разу Хітсугая не лишиться серед живих. 

– Отже, будете мовчати? Добре, – Капітан склав перед собою руки в замок. – Будете покаранні обидві! Позбавляєтесь тисячі тьорг і на день лишаєтесь без їжі. Якщо ви поводите себе, як діти, то будете лягати голодними, як діти. 

Із хвилину він мовчав, заплющивши очі. Щось обдумував. Потім поглянув на Касандру розчаровано. 

– Тільки почав думати, що ви подорослішали, але, схоже, сам себе обманув.

***

Капітан Канаме постукав у залізні двері спальні Головнокомандувача, дочекався дозволу і тільки після дозволив собі переступити поріг. Він схилився у низькому поклоні, чекаючи дозволу підвестись. 

В опочивальню правителя не дозволялось заходити нікому, окрім найближчих. Турбувати Головнокомандувача серед ночі без нагальної потреби теж. Але деколи траплялись такі вечори, коли Ямамото кликав Канаме до себе на розмови, котрі міг довірити тільки його вухам. 

– Проходь, сідай, – жестом руки Головнокомандувач вказав на м'яке крісло біля свого ліжка. – Почитай мені книгу. Мої очі вже не ті, що були колись. У таку пору вже не бачу. 

Деякий час Канаме виразно переповідав історію про закохану пару: доньку старого Головнокомандувача та молодого Капітана, яким заборонили одружитися і вони отруїли один одного. Головнокомандувач уважно слухав та періодично відпивав із склянки гаряче молоко.

– Як Ваше здоров'я, мій Верховний Володарю? – запитав Канаме, коли дочитав останнє речення книги. Він поглянув на столик біля ліжка, на котрому лежала пляшечка із невідомою рідиною. 

– Ще тримаюсь, не хвилюйся, – хриплим голосом відповів Ямамото і поклав склянку на столик. – Сакура дбає про мене. Постійно проводить мені огляд, якісь ліки приготувала для зміцнення імунітету. 

– Щось серйозне? – очі Канаме звузились. Ямамото відвів погляд. 

– Старість, сину, старість, – глибоким голос сказав той. – А від старості ліків ще не вигадали. Добре, що хоча б ти і моя Юруцузубамі завжди поруч. 

Потріскані уста розтягнулись у посмішці. Слабка рука із сухою шкірою накрила долоню Канаме. 

– Якби не ви, не зумів би відновити свій рід. Загинула б наша династія, – із його губ зникла посмішка, очі посумнішали. Канаме стис його долю в знак підтримки. 

– Ви ще зможете побачити, як наш рід буде квітнути. Скоро Мікаса подарує нам довгоочікуваного онука. 

– Погане передчуття у мене, Канаме, – він переляканими очима поглянув на Капітана. – Дивлюсь на цю жінку і бачу горе. Чи то зовнішній ворог, чи то внутрішній, але заберуть у нас дитя. 

– Я не дозволю цього, мій Верховний Володарю, – голос, мов сталь. – Заберу невістку у свій дім. Сакура буде наглядати за нею до самих пологів. 

– Не невістка вона тобі більше, Канаме, – Ямамото невдоволено закусив нижню губу. – Твій син забажав іншу жінку. Ще й не зумів свій перелюб приховати від сторінніх очей. 

– Можливо, ще все владнається. Мікаса – мудра жінка. Може пробачити задля дитини. 

– Але ж ти бачив його очі, Канаме? – Ямамото забрав свою руку та повністю ліг на шовкові простирадла. – Він уже не такий, як був раніше. Щось змінилось! Він вперше ослухався моєї волі. 

– Але ж він діє на благо Сейрейтею, мій володарю, – м'яко мовив Канаме, ніби виправдовуючи сину. – Якщо Тоширо стане моїм зятем, наш рід стане сильніше. 

– Ти правду кажеш, Канаме, – старий закашлявся. А потім хриплим голосом продовжив: – Я хочу змінити порядок. Якщо Ерайва та його спадкоємців не стане, не хочу віддавати владу у руки Бякуї. 

Капітан Канаме розгубився. Він широко розкрив рота, нервово поглядаючи на свого володаря. 

– Ним жінка керувала, – ніби почувши німе запитання, почав відповідати Ямамото. – Якби я його не викликав перед трибуналом і не поставив ультиматум, він би проголосував за помилування Хітсугаї.

– І яким же був ультиматум? Чим можна повпливати на Бякую? 

– Через жінку, – Ямамото хитро посміхнувся. – Я сказав, що заберу в нього онуку. 

***

Перша ніч Хітсугаї у новому домі, у незнайомій спальні, нп незручній подушці, у холодному ліжку. Він довго не міг заснути, перевертався із боку на бік. Єдине, що заспокоювало: можливо, як тільки засне, Касандра виконає його прохання та знову проникне у його сон. 

«Я так її хочу побачити. Хоч у сні не боятися бути поруч. Нам стільки всього потрібно обговорити...»