Розділ 13

Вперше Тоширо Хітсугая стояв перед своїм Капітаном, Ерайвом Тоусеном, та не боявся. У своїй голові він уже пережив найгірший сценарій, котрий тільки можна було уявити – свою смерть. І знав, що вагомий внесок у його падіння зробив саме він – його наставник. Чоловік, якого він так любив, поважав та остерігався. Але тепер від попередніх почуттів не лишилось нічого, окрім огиди та зневаги. 

– Як ти себе почуваєш? – не відкриваючись від паперів, запитав Ерайв. Тоширо розумів: йому байдуже. Ця фраза просто обов'язкова частина етикету та правил. 

– Не можу скаржитися, мій Капітане, – він уважно дивився на кожен жест, очікуючи чергової маніпуляції, пастки від Ерайва. 

– Добре, – Ерайв перехилив сторінку та продовжив читати якийсь звіт. Набрав повні легені повітря, видихнув, потім відпив з білосніжної чашки ковток ароматного чекаю. Не поспішав розмовляти. Увесь цей час Тоширо покірно чекав, але його тривога зростала. – Посаду Капітана Десятого Відряду займе Саске. Щодо тебе, – Капітан знову зробив коротку паузу, – зачитуючись документом, – тебе призначаю своїм лейтенантом. 

Хітсугаю мов блискавка вдарила. Він зовсім не очікував такого рішення. Більше того, не розумів, як тепер взаємодія з Капітаном Ерайвом, коли його маска тріснула й Тоширо побачив справжнього хижака. 

– Як накажете, мій Капітане, – він ледь вгамував емоції та вичавив із себе ці слова. Ерайв, здається, не помітив стан Тоширо чи йому все одно. Низький поклон. 

– Щодо твоєї місії, – Капітан підняв нарешті погляд на нього. Тоширо знову вдарила блискавка. Перебуваючи в заключені, він зовсім забув про заплановане вбивство, – я перепоручу це комусь іншому. Після цієї ситуації ти маєш перебувати на території континенту. 

Хітсугая видихнув із полегшенням. У нього немовби впала гора з плеч. Ніякого міжнародного злочину, ні можливої смерті у чужій країні. 

– І ще одне, – він підняв чорнушу брову вгору та зіщурив очі, – по досягненню повноліття я хочу віддати за тебе одну зі своїх сестер. Я не проти впустити тебе в нашу родину, якщо тебе так сильно тягне до неї, – Тоширо поморщив ніс. Капітан уколов його. – Але ти не маєш права підходити до Касандри, не можеш із нею розмовляти ні про що, окрім державних питань. І тільки в присутності Капітана чи лейтенанта. 

У грудях щось стислось. Тоширо здалось, що в нього заболіло серце. Він згадав про Касандру. Про поцілунок у його підсвідомості. Про те, як вона відчайдушно намагалась його врятувати. Можливо, вона була єдиною, хто не грає в ці підступні ігри Капітана Ерайва? 

Думки Тоширо перервав стукіт у двері. Капітан Ерайв зробив один легкий жест пальцями і лейтенант прочинив їх, впускаючи всередину Капітана Бякую та Міцукі Токігава. 

– Капітане, – звернувся Бякую після того, як лейтенанти виконали офіційності – зробили поклони, – я вимушений призупинити діяльність Вашого Відряду. 

– Що сталось? – із холодом у голосі запитав Ерайв і відсторонився від паперів. 

– Прийшла скарга, тому я вимушений зреагувати, – спокійно відповів Бякую, поглядом показавши йому на юних лейтенантів. 

– Залиште нас, – грубо вказав Капітан та склав перед своїм обличчям руки в замок. Розмову він продовжив, коли вони залишились наодинці. – І хто ж поскаржився, Капітане Бякуя? 

– Мені прикро це казати, Капітане, але Ваша сестра, – Бякуя виглядав засмученим. Для нього такий вчинок був рівний зраді. 

– Яка сестра? Ілі? – глузливе запитання. 

– Ні, Капітане, Касандра.

Щире здивування запанувало на обличчі Ерайва. Навіть дрогнули деякі м'язи. Він явно не очікував такого від своєї вічно покірної та слухняної сестри. Знав, що вона боїться його. До того ж, не розумів, чим викликане таке рішення. Невже мститься за трибунал над Тоширо? 

– Що ж, – важко видихнув він, – якщо прийшла скарга, то роби все необхідне. Не можна ж заважати першим серйозним крокам, дорослішанню моєї сестри. 

***

– Що сталось? – поцікавився Тоширо у Міцукі, як тільки за ними зачинились двері кабінету Капітана Ерайва. 

Усередині Хітсугая зловтіхався. Нарешті хоча б хтось зумів нашкодити цьому чоловіку, що здавався майже неприступним. Ніхто й ніколи не смів, окрім самого Головнокомандувача Ямамото, піти проти його волі чи навіть сказати слово наперекір йому. 

Лейтенант Міцукі тільки но відкрив рота, щоби відповісти, як почув тихі кроки. Блакитні очі зустрілись із бірюзовими. Його тіло затремтіло. Перевів погляд на Тоширо, потім знову на Касандру. 

Міцукі знав: він тут зайвий. Хоч правила казались не залишати цих двох наодинці, відчуття такту кричало не пхати свій ніс у чужі стосунки. Вони мали поговорити. Але ця думка на мить зробила йому боляче. Він відчув якесь нове почуття, назву якому не міг дати. 

– У мене є деякі справи, – промямлив Міцукі та опустив погляд. Коли він порівнявся з Касандрою, він поглянув їй в обличчя, але знову побачив тільки незрозумілу для себе неприязнь. 

Тоширо розвернувся. На нього дивились на сапфіри. Сумні, повні жалості. 

– Мені певно варто вибачитися, – нерішуче мовила вона, роблячи крок до нього. Між ними лишилась відстань у два кроки. 

– Тобі немає за що вибачитися, – хриплим голосом відповів Хітсугая і теж зробив крок вперед. 

– Через мене тебе позбавили посади та ледь не вбили, – Касандра опустила очі, що почали наповнюватися сльозами. Після цих слів Тоширо став дихати частіше. Він похитав головою, закусив нижню губу та зробив останній крок замість Касандри. Його холодна долоня торкнулась її руки. 

– Але ти виявилась єдиною, хто боровся за мене, – Касандра широко розплющила очі. – Не знаю: чи мені наснився той поцілунок, чи це було наяву, але я досі не можу цього забути. 

– Це надто небезпечно, – вона відсторонилась. – Нас можуть почути. 

– Гірше, ніж зараз, уже бути не може, – Хітсугая важко видихнув. – Капітан Ерайв хоче, щоби через чотири роки я одружився з твоєю сестрою. 

– І ти зробиш це? – тихо запитала вона, стиснувши щелепу.