Розділ 10

Минулої ночі

Касандра розплющила очі. Останнє, що вона пам'ятала, – це обличчя Тамує Такасаме та її спогади. Зараз же вона знаходилась у палаті, що пахнула ромашкою, деревієм та спаленими свічками. Оглянувшись довкола, побачила Міцукі, що сидів справа від неї на підлозі. Він поклав голову на край лікарняного ліжка та сопів. Спантеличено Касандра тремтячими пальцями торкнулась його грубої шкіри на обличчі. Міцукі вздригнувся та розплющив блакитні очі. Вони знову зустрілись поглядами. Касандра засоромилась надто близького контакту та прибрала руку. Міцукі випрямився та примружив очі. 

– Тож ти мені розкажеш, що ти таке робила в темниці? Мені варто хоча би знати, за що завтра мене може можуть стратити, – іронічно мовив він, склавши руки перед грудьми у замок. 

– Я знищила деякі її спогади, – Касандра опустила очі, згадуючи все, що трапилось за останні дні. Вона посумнішала, усвідомлюючи, який тягар звалила на власні плечі і що нічого вже не буде таким, як раніше. – Це все, що тобі потрібно знати. Але це має лишитися таємницею. 

– Наскільки високий шанс, що чоловіків, які мають із тобою спільні таємниці, потім судять? – світла брова Міцукі потягнулась вгору. Він, як і пів Сейрейтею, теж встиг послухати тутешні плітки про недостойний зв'язок між Касандрою та Тоширо. – Чи варто мені остерігатися? – глузливо запитав він. 

– У нас із Тоширо немає ніяких таємниць, – Касандра підвела очі та засуджуючи поглянула на на нього. – У Сейрейтеї, як виявляється, не все, що здається праведним, таким є. І не все, що називається злочином, варто так сприймати, – вона згадала, як проникнула в сон Хітсугаї та подарувала йому останній поцілунок. Враз їй стало соромно та її щоки налились рум'янцем. 

– Дивна ситуації: між вами нічого немає, але його ледь не стратили. Ти винувата, але у темниці пішла до Тамує Такасаме і зовсім не згадала про нього. 

– Не тільки у нас дивні стосунки із Тоширо, – Касандра із викликом поглянула на Міцукі. Він почав її дратувати. Коли вона приймала його допомогу, то навіть подумати не могла, що Міцукі почне пхати свого носа не у свої справи. Понад усе Касандра хотіла поставити його на місце та позначити межі допустимого. Вона ж бо теж дещо знала, про що не варто здогадуватися керівництву. – У вас із Сакурою теж є свої таємниці. 

– Тож ти мені настільки не довіряєш, що обираєш шантажувати? – Міцукі наблизився до її обличчя. Він уважно поглянув у бірюзові очі, а потім перевів погляд на мушку на вилиці. Він зловив себе на думці, що вже вивчив до найменшої деталі цю родимку. – Чи не було б справедливим розповісти союзнику злочину всю правду? 

– Я більше нікому не довіряю, – відрізала Касандра та відвернулась від нього. Міцукі важко видихнув та вийшов із палати, розуміючи, що більше витягнути інформації з неї не зуміє. Але в нього лишались ще інші не закриті питання: розмова із Сакурою не була завершена. 

***

Саске Уріхана, лейтенант Дванадцятого Відряду вночі прибув у Сейрейтей за наказом Капітана Ерайва, щоби стати новим Капітаном Десятого Відряду замість втратившого довіру Тоширо Хітсугаї. Високий блідолиций юнак шістнадцяти років із широкими плечима схилився у низькому поклоні перед Ерайвом. Чоловік оглянув його з голови до п'ят, оскільки не бачив уже декілька місяців через важливу місію на Панрусі: він став вищим від Тоширо, зростом майже із Капітана Канаме. Змужнів, набрався ваги та розвинув м'язи плечового поясу. Відростив чорну гривку, що закривала темно-сині очі, та почав голити вуса. Над верхньою губою Саске Ерайв помітив незначну підліткову щетину. Одним коротким жестом руки Капітан наказав йому підвестись та присісти напроти. Саске покірно виконав волю, як завжди, хоч поруч із Ерайвом він був одним із небагатьох, хто почувався вільно та комфортно. 

– Як дорога? – запитав Ерайв та взяв зі столу чашку з гарячим чаєм. Саске без зайвих запрошень схопив напій, що стояв біля нього, та невеличкий шматок хліба із малиновим варенням. 

– Виснажливо, – відповів він та приступив до частування. Вони декілька хвилин мовчки їли, допоки Ерайв голосно не поклав чашку на блюдце. Після цього жесту Саске став серйозним. – Які будуть накази, мій Капітане? 

– Наказів декілька, – Ерайв сказав перед своїм обличчям руки в замок та із-під лоба подивився на вірного посіпаку. – Перше: хочу, щоби ти став новим Капітаном Десятого Відряду. 

– Це велика честь для мене, – Саске Уріхана збирався вже підвестись, згідно традицій вклонитися, дякувати, але Капітан знову зупинив його жестом. Ерайв не вважав, що ці офіційності зараз доречні з ураженням того, що відбувається в Сейрейтеї та скільки важливих справ звалилось на його плечі. Він не встигав вирішувати всі проблеми та згладжувати всі гострі кути, тож йому негайно був потрібен надійний помічник. 

– Твоє перше завдання: у темниці лежить тіло Тамує Такасаме. Ця зрадниця посміла ранити Сакуру та викрасти Касандру, за що отримала гідну розплату, – він зробив коротку паузу, оцінюючи реакцію Саске. Хлопець навіть не дрогнув. Він уже розумів, що від нього очікують. Капітан Ерайв не вперше доручав його замести сліди. Він холоднокровно виконував усі його забаганки. – Викинь її тіло у вир. Собаці собача смерть! – на останніх словах Саске почав посміхатися. 

– Буде виконано негайно!

– Окрім того, у мене вже не вистачає терпіння, Саске, – Ерайв напружився. Він поліз у шафу свого столу та дістав купу документів і кинув їх на стіл. – Я вже рік намагаються знайти докази, що Пікджоу Ліва краде державні кошти та бере хабарі. Але цей покидьок увесь час вправно ховає свої махінації. 

– І що накажете зробити? – Саске уважно поглянув на документи та задумався. – Влаштуємо пастку?

– Ні, він знову вийде чистим із води. Отруємо, – на одному подиху, без жодної краплі співчуття відповів Капітан Ерайв. Саске задоволено похитав головою. Він уже у голові продумав план, як підсипе у воду Пікджоу Сльозу Скорпіону – найпопулярнішу нині отруту, родом із Оазису. Без кольору, без смаку – ідеальний варіант.