Розділ 9. Переломний момент

Крізь нестерпний біль, Сакура піднялась із ліжка, тримаючи руку на свіжій кровоточивій рані в ділянці печінці. На її блідому лобі з'явилось декілька крапель поту, але вона, стиснувши зуби, продовжила повільними кроками рух від своєї палати до сусідньої. Буквально п'ять хвилин тому Сакура дізналась від офіцерів Відряду Медичної допомоги, що лейтенант Міцукі врятував її сестру, Касандру, однак та знаходиться без свідомості та у важкому стані. Не роздумуючи, вона одразу кинулась на допомогу, адже найбільше, чого боялась у житті, – це втратити близьку людину. І знала, що у Сейрейтеї ще не народився талановитіший медик, ніж сама Сакура. 

– Що з нею? – переступивши поріг, запитала вона. Двоє офіцерів Відряду Медичної допомоги та лейтенант Міцукі розвернулися до Сакури та відступили від ліжка Касандри. Побачивши сестру, вона ледь стрималась: сльози самі собою виступили на очах. Касандра майже не дихала. Сакура схопилась за її тонку руку, але та була холодною, мов лід. Від розпачу та розуміння, що Касандра повільно вмирає, вона почала втрачати свідомість. Ноги стали враз ватні, голова запаморочилась, але лейтенант Міцукі вчасно схопив Сакуру за руку та допоміг присісти. Медик поклав Сакурі у рот шматочок цукру.

– Вона отруєна Аконітом, – мовив нарешті Міцукі, коли Сакура прийшла до тями. Він поклав свою теплу долоню на холодну руку Сакури в знак підтримки та із сумом поглянув на неї. 

– Аконітом? – здивовано перепитав офіцер Відряду Медичної допомоги. – Але ж ця рослина не росте у Сейрейтеї. Вона не приживається у нашому кліматі. Вона характерна для земель Оазису, – Мікуці та Сакура зустрілись поглядом. Блакитні очі виглядали розгублено, коли ж бірюзові були повні впевненості.

– Зваріть мені негайно макове молоко, – слабким голосом скомандувала Сакура, схопившись рукою за рану. – Я зможу нейтралізувати отруту з організму своєю магією, якщо прибрати мій біль, – офіцери поспіхом кинулись виконувати наказ. Міцукі, що уважно спостерігав за Сакурою, зрозумів одразу: вона бреше. Він помітив, як рухаються її вуха, за які заправлене рожеве волосся, – це завжди її видавало. Як тільки вони лишились наодинці над тілом Касандри, Сакура із благанням поглянула на нього. Вона розуміла, що розкривши перед Міцукі карти, втягне його у халепу, але порятунок сестри був на першому місці. Якщо про це дізнається хтось, кому Сакура не могла довіряти, загальнодоступною може стати історія з протизаплідними Ілі. – Немає часу пояснювати, та ти маєш мені допомогти. Вирушай на територію Десятого Відряду та знайди мою кімнату із травами. У найнижчому закритому ящику столу лежать сховані у білий згорток трави. Принеси їх мені. Серед них є протиотрута – Вогняна Квітка Оазису. 

– Після тобі доведеться багато чого мені пояснити, люба, але зараз потрібно рятувати твою сестру, – Міцукі розчаровано похитав головою, розуміючи, що став заручником таємниці. Та Сакура знала: він ніколи не зрадить її довіри та завжди прийде на допомогу. 

***

Блідий та незграбний, Бякую переступив поріг головної зали Будівлі Ради Капітанів. Його руки тремтіли, що він намагався приховати від оточуючих та особливо від Головнокомандувача Ямамото, заховавши їх у довгих рукавах білосніжного кімоно. На комірі дорогої тканини золотими нитками зображався колібрі – головний символ благородного клану Кутічі, керівником котрого нині був Бякуя. Головнокомандувач Ямамото звернув увагу на вбрання Капітана, як тільки той зайшов, і одразу напружився. Він знав, що Бякуя дотримується усіх правил та традицій, отже, білосніжне вбрання – це звернення не просто Капітана, а голови клану. Щоби Бякуя Кутікі сьогодні не побажав, Головнокомандувач вимушений задовольнити його потребу. Окрім того, Ямамото пам'ятав єдиний день, коли він вже приходив у білосніжно-білому: як справжній чоловік, не торкнувшись жінки та не порушивши її честь, Бякуя прийшов просити руки Ілі Тоусен у Головнокомандувача Ямамото та Капітана Канаме. Інша причина, по котрій сьогодні Бякуя міг одягнути це кімоно, – розлучення. 

Головнокомандувач Ямамото голосно та демонстративно важко видихнув. Капітан Бякуя схилився у низькому поклоні, не підіймаючи очі, допоки удар посоха правителя не вказав йому, що можна піднятися. Головнокомандувач уважно оглянув його з голови до ніг, але мовчав, обдумуючи. Він розумів, що Бякую та Ілі перебувають у шлюбі вже п'ять років, дітей не мають. Законі підстави для розлучення є, однак Ямамото не хотів втрачати настільки важливий політичний шлюб та такого сильного мага зі своєї родини. Він розчаровано забарабанив пальцями по трону, згадуючи онуку. Уперше в житті Ямамото був незадоволений нею: вона, як жінка, не змогла виконати свого прямого обов'язку, не зуміла втримати чоловіка. Якби ж тільки Ілі народилась чоловіком, ймовірно і сам Ямамото програв би їй. Але боги вирішили, що геніальнішого Головнокомандувача не повинно з'явитися на цей світ. 

– Мій верховний володарю, – басом звернувся Бякуя, перериваючи роздуми Ямамото. Він стис одну долоню в кулак, намагаючись триматися, щоби тільки не показувати своїх почуттів. Розумів, що ніхто й ніколи не повинен дізнатися справжню причину розбрату між подружжям. Хоч якби Бякую не був ображений, якби не розривалось його серце від усвідомлення, що його обманювали п'ять років, він не вважав за потрібне наражати Ілі та Сакуру на небезпеку. Ледь не вперше в житті від йшов проти правил і законів, але знову робив усе через кохання до однієї жінки. – Я би хотів просити у Вас розлучення. За п'ять років ми з Капітаном Ілі так і не змогли зачати дитину, чим занепокоєнні старійшини мого клану. Для безпеки клану та майбутнього Сейрейтею потрібен спадкоємець, – брехня. Старійшини, звичайно, тиснули на Бякую питанням спадкоємців, але щоби вони не казали, він був глухий. Він вірив, що рано чи пізно боги подарують їм з Ілі дитину. Мріяв, що колись зможе тримати на руках продовження своєї прекрасної дружини. Але Ілі не хотіла від нього дітей. Він згадав собі знову і знову одне й те саме питання, на котре ніяк не міг отримати відповіді. Можливо, вона ніколи й не кохала його? Яка ймовірність того, що це чергова політична гра геніальної стратегині?