Розділ 8

***

Касандра розплющила очі, коли вже знаходилась далеко за межами Сейрейтею. Оглянувшись, вона зрозуміла, що ймовірно перебуває за північними воротами, оскільки довкола багато густих лісів. Хоч Касандра ніколи не бувала за кордонами Сейрейтею, вона чудово засвоїла з дитячих років, що в інших напрямках степи та пустелі. Сама Касандра прив'язана товстою мотузкою до високої сосни. Зрадниця, Тамує Такасаме, сиділа біля великого дубу. Її одяг, зазвичай білосніжно білий, був загрязнений кров'ю. 

– Навіщо ти це зробила? – обурено промовила Касандра, намагаючись вирватися. Мотузка на її руках та ногах була зав'язана в міцний вузок, не дозволяючи навіть поворохнутися. Тамує рівнодушно сиділа напроти, куштуючи брудне яблуко з дерева. – Ти ж розумієш, що нас вистежать і тебе стратять. Ти хочеш померти? – останні слова вона прокричала, але на обличчі Тамує навіть один м'яз не поворухнувся. 

– Замовкни! – агресивно кинула офіцер, та викинула недоїдки на зелену траву. Касандра поморщила ніс та театрально проричала. 

– Не будь дурною. Одумайся! Чого ти доб'єшся, викравши мене? Нас знайдуть раніше, ніж ми дістанемось до Каталонії, – Тамує лишилась непохитною, навіть не звертаючи уваги на Касандру. Вона взяла в руки сокиру, камінь із землі та почала точити лезо зброї. – Мене можна вистежити за допомогою браслета, який ти ніяк не знімеш, – продовжувала емоційну промову Сандра, але Тамує мовчала. 

– Вистежать, коли ти вже будеш мертва, – беземоційно відповіла Тамує, продовжуючи точити сокиру. Касандра жахнулась. Вона замовкла на декілька хвилин, обдумуючи, чи дійсно зрадниці вигідна її смерть, що вона може зробити для порятунку та чи встигне хтось із Сейрейтею її врятувати. 

Холодний вітер розвивав довге рожеве розпатлане волосся. Сонце сховалось за хмарами. День добігав кінця, однак Сандра не знала, який він був по рахунку. Вона перелякано задавала собі питання, скільки вона знаходилась без свідомості, але відповіді не мала. На її тонких зап'ястях з'явились яскраві червоні сліди від мотузки, а шлунок вимагав негайно його наповнити. Не звикла онука Головнокомандувача до умов бранки.

– Навіщо тобі моя смерть? – Касандра знову вирішила розпочати діалог, свято вірячи, що зможе переконати Тамує не робити ще більших помилок. – Я ж нічого тобі не зробила. Мені взагалі шістнадцять років. Я нічого ще не встигла зробити у цьому житті. 

– А ти наївна, – єхидно усміхнулася Тамує. – Чому тільки така сила дістається таким дурним та безвольним людям? 

– Мені шістнадцять років. Чого ти очікуєш від мене? – здивована перепитала вона. 

– Капітану Тоширо теж шістнадцять, але його ледь не стратити через себе, – Касандра закусила нижню губу та опустила винувато очі. – Але що для тебе людське життя? Ти звикла, що тебе оберігають ціною життів звичайних магів. Ти навіть і не думаєш, скільки людей загинуло на війні, щоб тільки ти жила. 

– То моя смерть зупинить війну, ти так думаєш? – іронічно запитала Касандра, похитавши головою. 

– Ні, вона допоможе нарешті знищити Сейрейтей та його командування, через яке гинуть мільярди людей, – цю фразу Тамує сказала з особливою злобою. Касандра від подиву розкрила рот. 

– Головнокомандувач Ямамото та Капітани захищають континент, звичайних людей від війни, – заперечила вона. Тамує тільки засміялась. 

– Ти правда в це віриш? Та ти ще дурніша, ніж здавалась на перший погляд, – Касандра поморщилась. Тамує поклала сокиру на землю та підійшла до дівчини, уважно поглянувши в її очі. – Головнокомандувач одержимий владою. Він використовує тебе, щоб наводити страх на всі континенти. А Капітани – хабарники та старі розпусники. 

– Не може такого бути! – впевнено прокричала Касандра. Тамує стала більш поблажлива.

– Що ж, наївно дівчинко, я розповів тобі, як насправді живе Сейрейтей. Пам'ятаєш колишнього Капітана Другого Відряду, Капітана Кітсу? Він свого часу був дуже впливовим у Раді Капітанів та займався внутрішніми справа Сейрейтею. Тільки от гроші він любив більше, ніж власний континент. Тому не соромився брати хабарі від Панрусу та Оазису, дозволяючи їм шпигувати та нападати на континент. А Капітана Десятого Відряду, Капітана Рейва? – Тамує широко посміхнулась. – Цей стариган змушував молодих гарних офіцерів задовольняти його хворі еротичні фантазії, – вона опустила очі, ставши сумною. – Усіх, хто відмовився, він знищив. Підставив та відправив на трибунал. І всі Капітани про це знали і мовчали. 

– Не може бути, – обурено прокричала Касандра. – Якби Капітан Ерайв про це знав, він би позбавив кожного з них голови. 

– Капітан Ерайв? – Тамує знову почала єхидно посміхатися. – Твій чудовий Капітан Ерайв вчорашньої ночі змусив мене задовольняти його чоловічі примхи, допоки під дверима стояла його дружина, Капітан Мікаса. 

– Я не вірю, – Касандра похитала головою, однак Тамує побачила розчарування в її очах. – Ти брешеш! Він не міг так учинити. 

– У світі, де правлять чоловіки, не існує порядності. Є тільки хаос, пиха, бажання влади та наживи, – Тамує враз стала серйозною, голос її набув крижаного відтінку. – Навіть Капітан Ерайв буде прикривати старий порядок, допоки він йому вигідний.

– Головнокомандувач Ямамото не дозволив би такого, – тихо промовила Касандра, втрачаючи віру. Іскри сумнівів від Тамує стало достатньо, щоб розпалити полум'я розпачу в її душі. – В Капітани не зумів би за його спиною стільки років обманювати його. 

– Головнокомандувач уже давно відійшов від справ і майже повністю довірив усі справи чи то Капітану Ерайву, чи то Капітану Ілі, які роблять усе, що їм заманеться.

– Ти хочеш сказати, що Капітан Ілі теж про все знає? – ошарашено запитала Касандра. 

– Не про все, звичайно. Вона жінка у чоловічому світі. Про деякі речі жінкам не говорять, – вона важко вдихнула. – Однак про хабарі деяких Капітанів чудово знає. Ти думаєш, що сама вона чесно здобула свої величезні статки? Вона вміло підробляє фінансові звіти з Оазису та частину коштів забирає собі.