Розділ 3

У Будівлі Ради Капітанів всі загони мають свої огородженні території на різних поверхах, котрі складаються із декількох кімнат та які без дозволу Капітану, не мав права переступати учасник іншого загону. Одна кімната слугувала архівом для зберігання документів, артефактів; інша – зоною тренування та відпочинку. У спеціалізованих загонах, таких як загін Капітана Канаме, у підвалі знаходилась кімната допитів та тортур; загін Медичної допомоги мав додаткову лабораторію для виготовлення ліків та отрут. 

Об одинадцятій ранку за пісочним годинником Капітан Хітсугая увійшов у свій невеличкий, але простий та зручний кабінет. Посередині кімнати стояв великий стіл із ясену. На ньому лежала велика кількість акуратно складених паперів. На шафі біля дверей на керамічній аромалампі із зображенням дракона випарувалася ефірна олія, даруючи повітрю аромат евкаліпту. Увагу Тоширо привернула рамка біля лампи із контрастною фотографією – юні Сакура, Хітсугая та Міцукі. Він узяв її до рук, уважно переглядаючи риси кожного із них. 

– Капітане, – двері прочинились, впускаючи яскраве світло з коридору. Усередину увійшла Сакура, кивнувши головою, як знак привітання. – Увесь загін пішов до Печери Жриці на суботню молитву. 

– Добре, – стримано відповів Тоширо, поклавши рамку на стіл та пройшов до свого крісла. Він сів, склавши руки перед обличчям в замок, і подивився на Сакуру. – Підемо, коли всі повернуться. Не варто лишати територію без нагляду. 

– Де ти був зранку? – прямолінійно запитала вона. Хітсугая не змінився обличчі, лишаючись таким же серйозним, хоч і довільні втомленим. 

– Капітан Ерайв викликав, – він підняв одну брову угору. – А з яких пір офіцери вимагають звіти від капітанів? 

– Можливо, досить цих формальностей? 

– Те, що ми з тобою були в одній команді під час навчання, те, що ти – онучка Головнокомандувача, не дає тобі права вимагати з мене звіт, – голос став низьким та глубим. – Я тобі дозволяю багато, але не потрібно нехтувати всіма правилами. 

– Ти збираєшся мене покарати? – прокричала. – І що, змусиш відмити всі приміщення чи посадиш у клітку на десять днів без харчів?

– Ні, – коротко відповів Тоширо і жестом одного пальця показав на куток кабінету. – Здай зброю і свій жетон. Ти вільна. Відсторонена від виконання місій на місяць. І платні за цей період не отримаєш. 

– Ти серйозно? 

– Повністю. Якщо не виконаєш наказ, підеш під трибунал, – зі розмаху Сакура кинула в куток свою катана, закуту в білу стрічку, зняла з шиї пов'язку із металу, на якій зображувався номер її загону, поклонилась та покинула кабінет Капітана.

– Сволота! – вилаялась вона, виходячи із території загону Десять, коли вже ніхто не міг її почути. 

О дванадцятій годині дня за пісочним годинником Сакура переступала поріг Печери Жриці, щоб зробити традиційну суботню молитву. На підлозі вже сиділи Касандра та Мікаса, котрі палили ладан та записки з молитвами. Сакура сіла навпроти дівчат у позі лотоса та заплющила очі. Мікаса взяла до рук ще одну свічку та поклала перед собою у горщик із землею, попередньо підпаливши від іншої. 

– Що сталось? – спокійно запитала Капітан, побачиши вираз обличчя Сакури.

– Мене відсторонили від місій на місяць, – відповіла вона, не розплющивши очі. 

– Ерайв? – Мікаса уважно подивилась на Сакуру. 

– Тоширо. 

– Тоширо? – Касандра розплющила широко очі та привідкрила рота. – Що ж ти зробила, що він так із тобою?

– Сказав, що я не дотримуюсь правил та багато собі дозволяю. 

– Так і є, – коротко відповіла Касандра. – Тобі пробачають панібратство, запізнення, примхи. 

– Хітсугая почав багато про себе думати. Я не звичайний офіцер, якого можна просто так відсторонити. 

– Якщо Ерайв взнає хоча б про половину випадків, коли ти порушувала правила, то покарає тебе власноруч, – спокійно мовила Мікаса. Вона піднесла руки, долонями вгору. – Краще слухай свого Капітана та прийми своє покарання. 

–  Коли Тоширо був лейтенантом, Ерайв карав його за найменшу помилку. Змушував тренуватися до пізньої ночі, поки не впаде без сил. Тоширо дуже часто ночував у кімнаті тренувань. Не те, що ти. 

– Мікасо, а ти як ставишся до своїх підлеглих? – Сакура вгамувалась, прослухавши слова Касандри. Мікаса поморщила ніс. 

– Справедливо, так, як вимагає того закон. Якщо не буде дисципліни, то не буде і порядку.

– Закон застарілий, – тихо сказала Сакура, оглядаючи, щоб ніхто не почув, але в приміщенні нікого, окрім них трьох, не було. – Тобі хіба подобається таке ставлення від Ерайва? 

Мікаса закусила губу, стримуючись. Касандра дивилась то на сестру, то на Капітана. 

– Мікасо, не приймай близько до серця, будь ласка, – нарешті наважилась щось сказати вона. 

– Я вже звикла, що уся ваша родина постійно мені каже мені те, що не варто приймати близько до серця, – Мікаса зробила коротку паузу, опустивши очі. – Можете іти. І це наказ. 

***

Сакура та Касандра йшли вулицею Диких Вогнів від Печери Жриці до будинку Капітана Канаме задумливі. Хоч, за правилами, суботня молитва мала тривати щонайменше двадцять хвилин, із обов'язковим пригадуванням померлих членів родини, Капітан Мікаса наказала негайно покинути Печеру.

Не виконання наказу Капітана, Жриці Сейрейтею, – це трибунал та суворе покарання. Жоден офіцер ще не вигравав трибунал. Кожного разу це закінчувалось чи стратою, чи відстороненням від виконання обов'язків. Втрата роботи автоматично означала втрату заробітку. Офіцери отримували не надто високу платню, щоб мати змогу відкладати якусь частину на майбутнє, скоріше пристойну суму, щоб існувати недовгий проміжок часу. 

– Навіщо ти це сказала? – перервала тишу Касандра, підкинувши ногою камінь у повітря. 

– Тільки не треба мене звинувачувати. Я не хотіла її образити, але вона ніколи не підтримує мене. Постійно на стороні брата чи діда Ямамото. А тепер стала на сторону Тоширо, – Сакура активно жестикулювала руками. 

– І я думаю, що Капітан правий. То почнеш тепер мене ображати?