Розділ 1

Жовтогаряче сонце визирнуло з-під хмар, даруючи зеленій траві та буяючим квітам тепло та світло. Довкола дерев із нестиглими плодами гули бджоли, запиляючи маточки. На головній вулиці Сейрейтею, Міражі, розкинувся великий базар: торговці продавали все – від прянощів до побутових товарів. Навколо лавок кружляли діти із рум'яними щочками. Вони голосно сміялись та грались у жмурки. Покупці та торговки лаялись за кожний тьорг*, не бажаючи поступатися один одному в ціні. Спокій та порядок патрулювали офіцери Сьомого загону, пильнуючи із висоти будинків. Континент жив своїм звичайним життям. 

До Головнокомандувача приїхали закордонні гості із Каталонії, що автоматично означало посилені заходи безпеки. Лейтенант та офіцери Четвертого загону зачаїлись у хащах, сховались серед покупців на базарі, та охороняли мирних жителів від можливих провокацій та військових конфліктів. Капітан Хітсугая та офіцери Десятого загону отримали наказ від самого Капітана Ерайва (який нині керував обороною міста, як наступник Головнокомандувача) оберігати Палац Головнокомандувача. Другий загіндбав про безпеку всього міста та Будівлі Ради Капітанів. 

Міраж тягнувся через увесь континент – від Палацу Головнокомандувача, через Будівлю Ради Капітанів, аж до Печери Жриці. Касандра – маг Гармонії, онука Головнокомандувача, неквапливо рухалась від Палацу до Печери Жриці під пильним поглядом офіцерів Другого загону.

«Вони спостерігаються. Готові у кожну мить віддати своє життя, щоб тільки захистити мене від магів Каталонії. Це так гидко! Уся ця соціальна нерівності, де маги, менші за соціальним статусом, повинні схиляти коліна переді мною – дівчинкою, котра ще нічого не досягла та не навчилась користуватися своєю силою»

У Печері Жриці Касандру зустріли два мовчазних офіцери Другого загону. Вони вклонились та відкрили великі залізні двері. Печера – волога та темна, нині осяяна світлом від магії Жриці. Довкола розносилась духовна енергія рожевого, зеленого кольору – заклинань Жриці для утворення великого округлого куполу над Сейрейтеєм. Сама Жриця – висока струнка молода жінка, виглядала дуже стурбовано та зосереджено. 

– Що ти тут робиш? – запитала Жриця, не розплющуючи очі. Вона сиділа на холодній землі у позі лотоса, перед нею лежала невеличка кулька, в якій було видно зелене силове поле довкола континенту. 

Касандра підійшла ближче та сіла напроти, уважно поглядаючи у магічний шар, на ідеальний, без жодного недоліку, щит для континенту. У ньому вона побачила і своє відображення – підлітка із ще не сформованими рисами обличчя, пухлими щоками, довгим рожевим волоссям, зеленими очима. 

– Мене сюди відправив твій чоловік, – незадоволено відповіла вона та поморщила ніс. Жриця навіть і бровою не повела, концентруючись на своїй роботі. – А ти чому не на Раді Капітанів? 

– Мене сюди відправив твій брат, – Жриця розплющила свої небесного кольору очі. По її рівній спині спадало довге біляве волосся, зав'язане у тугий хвіст. Одягнута вона у традиційне чорне кімоно та білу накидку із знаком свого загону – класичне вбрання для Капітана. – Деякі завдання важливіші, ніж Рада Капітанів. Наприклад, охороняти континент, поки вороги в його центрі. 

– Ти – Капітана Другого загону, замінила бабусю на посаді Жриці Сейрейтею, але все одно доводиться коритися цьому снобу. 

– Не називай так свого брата, – безкомпромісна відповідь. Жриця знову заплющила очі та зосередилась на своїй місії. Касандра розляглась на підлогу та продовжила дивитися в магічний шар, в якому жриця відстежувала різні частини континенту та вивчала духовну енергію усіх, хто в ньому зараз знаходився. – Є ієрархія. Ми – ніхто, щоб змінювати ці існуючі століттями закони. 

– Ми не в однакових умовах, – злобно відповіла Касандра та її нижня губа затрусилась. – Якби ж це було так, то чи була б я тут? Мені не можна покинути континент без дозволу. Але мої однолітки, сестри вільно переміщаються. Сакура виконувала бойові місії на різних континентах, Сора зараз на Панрусі. 

– Головнокомандувач переживає за тебе, – спокійно мовила вона. – Це логічно. Ти – особлива. 

– Він Каталогів розказує, що я можу знищити їх одним лише пальцем. Він змушує їх боятися і вести охоту на мене. І не випускає нікуди, щоб вони мною не заволоділи. 

– Не нам обговорювати тактику Головнокомандувача, – стримано відповіла жриця та ласкаво поглянула на Касандру. – Ти просто не бачила той світ, який бачив він. Коли тебе ще не було, а я була маленька, на Сейрейтей напали. Вбили багато мирних жителів та магів. 

– А де ж був дід? Чому він нічого не робив, щоб захистити континент? 

– Вороги скористались його відсутністю та напали. Після цього він спалив Панрус, – лагідна посмішка жриці діяла на Касандру, як холодна вода на пожежу. Вона обмякла та підсунулась ближче, падаючи їй в обійми.

– Мікасо, але ж спроби захистити континент не виправдовують те, що він змушує нашу родину страждати, – на магічному шарі змінювались картинки, показуючи то базар, то палац Головнокомандувача, то будинки жителів. Жриця уважно спостерігала за усім, допоки слухала Касандру. – Він зробив закон, який забороняє мені закохуватися. Допоки війна не закінчиться і мене не треба буде більше не тримати в клітці, як якогось звіра. 

– Раніше потомків різних племен одружували між собою без їхньої на те згоди. Для підтвердження миру між континентами. Твій варіант ще не найгірший. Тобі тільки шістнадцять. Усе одно до двадцяти років жінкам заборонено виходити заміж. 

– А ти? Він же обрав тебе, як курку, що знесе золоте яйце, – кутики рота Мікаси опустилися, очі перестали горіти світлом. 

– Мене обрав не Головнокомандувач, а Ерайв, – тихо мовила вона і опустила очі. 

– Дід не упустив шансу отримати вигоду навіть із цього, – хитра посмішка заграла на устах Касандри. Мікаса стисла кулаки. – Він хотів ще одну неймовірну дитину. Однієї мене йому замало.