Розділ 1

Жовтогаряче сонце визирнуло з-під хмар, даруючи зеленій траві та буяючим квітам тепло та світло. Довкола дерев із нестиглими плодами гули бджоли, запиляючи маточки. На головній вулиці Сейрейтею, Міражі, розкинувся великий базар: торговці продавали все – від прянощів до побутових товарів. Навколо лавок кружляли діти із рум'яними щочками. Вони голосно сміялись та грались у жмурки. Покупці та торговки лаялись за кожний тьорг*, не бажаючи поступатися один одному в ціні. Спокій та порядок патрулювали офіцери Сьомого Відряду, пильнуючи із висоти будинків. Континент жив своїм звичайним життям, за винятком того, що до Головнокомандувача приїхали закордонні гості із Каталонії на аудієнцію, що автоматично означало посилені заходи безпеки. Лейтенант та офіцери Четвертого Відряду зачаїлись у хащах, сховались серед покупців на базарі, та охороняли мирних жителів від можливих провокацій та військових конфліктів. Капітан Хітсугая та офіцери Десятого Відряду отримали наказ від самого Капітана Ерайва, який нині керував обороною міста як наступник Головнокомандувача, оберігати Палац Головнокомандувача, а Другий Відряд дбав про безпеку всього міста та Будівлі Ради Капітанів. 

Міраж тягнувся через увесь континент – від Палацу Головнокомандувача, до Будівлі Ради Капітанів, аж до Печери Жриці. Касандра – маг Гармонії, онука Головнокомандувача, неквапливо рухалась від Палацу до Печери Жриці під пильним поглядом офіцерів Другого Відряду. Вона знала, що вони спостерігаються, що готові у кожну мить віддати своє життя, щоб тільки захистити її від магів Каталонії, однак від цього ставало так гидко на душі. Від цієї соціальної нерівності, де маги, менші за соціальним статусом, повинні схиляти коліна перед нею – дівчинкою, котра ще нічого не досягла та не вміла користуватися своєю силою. Касандра понад усе бажала бути звичайною людиною, без особливих регалій, без неймовірної сили, від якої залежав мир у цілому світі. Але доля розпорядилась інакше, і не лише перед нею мають склоняти коліно, але й Касандра мусить коритися. 

У Печері Жриці Касандру зустріли два мовчазних офіцери Другого Відряду, що вклонились та відкрили великі залізні двері. Печера – волога та темна, нині осяяна світлом від магії Жриці. Довкола розносилась духовна енергія рожевого, зеленого кольору, що належала до заклинань Жриці для утворення великого округлого куполу над Сейрейтеєм. Сама Жриця – висока струнка молода жінка, виглядала дуже стурбовано та зосереджено. 

– Що ти тут робиш? – запитала жриця, не розплющуючи очі. Вона сиділа на холодній землі у позі лотоса, перед нею лежала невеличка кулька, в якій було видно зелене силове поле довкола континенту. Касандра підійшла ближче та сіла напроти, уважно поглядаючи у магічний шар, на ідеальний, без жодного недоліку, щит для Сейрейтею. У ньому вона побачила і своє відображення – підлітка із ще не сформованими рисами обличчя, пухлими щоками, довгим рожевим волоссям, зеленими очима. 

– Мене сюди відправив твій чоловік, – незадоволено відповіла вона та поморщила ніс. Жриця навіть і носом не повела, концентруючись на своїй роботі. – А ти чому не на Раді Капітанів? Приїхали ж представники Каталонії на аудієнцію до Головнокомандувача.

– Мене сюди відправив твій брат, – важкий видих та синхронна відповідь. Жриця розплющила свої небесного кольору очі та уважно подивилась на Касандру. По її рівній спині спадало довге біляве волосся, зав'язане у тугий хвіст. Одягнута вона у традиційне чорне кімоно та білу накидку із знаком свого Відряду – класичне вбрання для Капітана. – Деякі завдання важливіші, ніж Рада Капітанів. Наприклад, охороняти континент, поки вороги в його центрі. 

– І як це, коли наказує власний чоловік? – Касандра підняла вгору рожеву брову та перевела погляд на спантеличену жрицю. – Маєш посаду Капітана Другого Відряду, замінила бабусю на посаді жриці Сейрейтею, але все одно доводиться підкорюватися цьому снобу. 

– Не називай так свого брата, – безкомпромісна відповідь. Жриця знову заплющила очі та зосередилась на своїй місії. Касандра розляглась на підлогу та продовжила дивитися в магічний шар, в якому жриця відстежувала різні частини континенту та вивчала духовну енергію усіх, хто в ньому зараз знаходився. – А з приводу покори, то ми всі живемо в однакових умовах. Є ієрархія. Ми – ніхто, щоб змінювати ці існуючі століттями закони. 

– Ми не в однакових умовах, – злобно відповіла Касандра та її нижня губа затрусилась. – Якби ж це було так, то чи була б я тут? Мені не можна покинути континент без дозволу діда та без супроводу Ілі. При цьому, що Сора та Сакура вільно переміщаються. Сакура виконувала бойові місії на різних континентах, Сора зараз на Панрусі намагається привести землю до ладу по наказу Ерайва, щоб вирощувати там пшеницю. Мені ж не можна гуляти по Сейрейтею, коли маги прибули із Каталонії, щоб мене не вбили чи не вкрали. 

– Головнокомандувач переживає за тебе, – спокійно мовила вона. – Це логічно, оскільки ти володієш силою, якою не володіє більше ніхто. 

– Ага, силою, яку він зробив своєю зброєю, – жриця розплющила очі та серйозно подивилась на Касандру, поглядом вимагаючи зупинитися. Подальші роздуми на цю тему могли поставити кожну з них у невигідне положення. Але Касандра не бажала зупинятися, емоції вже взяли гору над її розумом. – Він же всім, і Каталонії також, розказує, що я можу знищити їх одним лише пальцем. Він змушує їх боятися і вести охоту на мене. І не випускає нікуди, щоб вони мною не заволоділи. 

– Не нам обговорювати тактику Головнокомандувача, – стримано відповіла жриця та ласкаво поглянула на Касандру, що горіла від несправедливості. – Ти просто не бачила той світ, який бачив він. Коли тебе ще не було, а я була маленька, на Сейрейтей напали. Вбили багатьох мирних жителів та магів. Я попала в епіцентр двобою і ледь не загинула, але прийшла Юруцузубамі. Вона сама знищила армію, що прийшла із північної сторони. 

– А де ж був дід? Чому він нічого не робив, щоб захистити континент?