Розділ 67. Арел

Ліан смикнувся, піднявши голову. Він не відразу зрозумів, що лежить на землі. Його одяг був порізаний і забруднений кров'ю. Перевівши погляд убік, він побачив сестру Ліаду. Вона так само, як і він лежала на землі.

"Що сталося? – подумав Ліан. - Щойно ми билися з Зореєвою, а зараз лежимо на землі. Де вона? Зірки?»

Хлопець тільки зараз помітив, що замість палючого сонця на небі розкинулося зоряне небо.

Незабаром і Ліада прийшла до тями. Різко сівши, вона прислухалася.

- Ти чув?

Хлопець також прислухався. Раптом повітря струсонув сильний гуркіт, він повторився ще кілька разів.

– Не подобається мені все це! Цей запах! - дівчина, вставши, втягла носом повітря. – Щось знайоме!

– Не знаю, що трапилося! Але нам терміново потрібно знайти Арел! Якщо дочка Вульм не збрехала, на нашу пані готуватиметься замах!

Закликавши свою чарівну колісницю, брат із сестрою застрибнули в неї і помчали вище за крону дерев. На відміну від колісниці Арел вона мала лише одного коня, але крилатого.

Піднявшись досить високо, хлопець і дівчина побіліли від жаху. Вони побачили в небесах, десь над Віджио величезного двоголового дракона.

Чарівники Рівноваги Ліан та Ліада перелякалися не дарма. Не було такої істоти, яку вони не змогли б подолати. Але від цього виходила просто жахлива сила. Здалеку, спостерігаючи за ним, вони раптом зрозуміли, що сталося.

- Чому?! Хто ж розбудити Месника Небес? - Ліада смикнула поводи і помчала до Сверіда, поки чудовисько не помітило їх.

Те, що пробудження Золотого Духа почалося вже очевидно. Тільки ось чому саме втілення Месника Небес? Це означало, що трапилося щось страшне.

Перелякані  брат із сестрою швидше хотіли знайти свою пані. Тільки вона могла вирішити ситуацію, що склалася. Вони боялися, що дракон попрямує до Свериду. Тоді б їх існуванню прийшов кінець.

Влетівши через золоті ворота, чарівники попрямували до палацу Часу. Залишивши колісницю біля входу, вони кинулися шукати Арел. Але скільки б вони її не звали, вона не відгукувалася. І тоді брат із сестрою згадали, що Зорова щось говорила про Золоте джерело.

Прибігши на місце, вони побачили, що двері, що ведуть до джерела, відчинені. Про всяк випадок Ліан начарував косу, і вони почали спускатися кам'яними сходами до джерела. Він був глибоко під землею. Арел його помістила сюди, після того, як сталося нещастя з дружиною Лудо.

- Арел! Пані! Ви де? – кричали вони.

  За кілька секунд вони почули голос десь неподалік і побігли до нього.

- Ліан? Ліада! – кричала Арел. – Допоможіть!

Майже одразу за поворотом вони побачили підвішену на павутині свою пані.

  - Я зараз! - Ліан розмахнувся, щоб розсікти павутиння, але коса не завдала їй жодної шкоди.

   - Чорт зі мною! Лудо та Аврора хочуть продовження війни! Зупиніть їх! - нарешті, зневірившись сама вивільнитися, крикнула Арел.

- Боюся, що пізно, пані! - опустила голову Ліада. – Золотий дух розпочав своє пробудження! Ми бачили Месника небес над Віджио!

- Вибачте, пані! На нас напала Зорева! Не знаю, як, але їй удалося нас оглушити…

Арел їх уже майже не слухала, очі її одразу потемніли.

– Розбудили значить…. Якось рано.

- А якщо Месник попрямує сюди? Його треба зупинити!

- Ліан! – Арел так на нього подивилася, що він голову втиснув у плечі. – Нікому не під силу зупинити Месника! Я знаю! Нікому, окрім його самого!- Ми маємо просто чекати? – розгубилася Ліада.

- Ні! Вирушайте до Храму Спогадів! Нагадайте Золотому Духу, що він і людина. - Арел впустила голову на груди. - За мене не хвилюйтеся…

Переглянувшись, брат із сестрою побігли виконувати її наказ.

Залишившись знову одна, Арел заплакала. Вона не могла повірити, що всі надії марні

Ліан повернувшись, приголомшив її новиною. Виявилося, минуло вже три тижні з моменту полону. І... Він довго не міг наважитися розповісти їй правду.

Незабаром знайшовся спосіб звільнити Арел. Дівчина відразу ж кинулась на поверхню, ще не знаючи подробиць.

- Пані! Ви куди? - крикнула їй услід Ліада.

- До Морла! Мене не було три тижні.

- Пані… Вибачте. Ми вам не сказали! Морл порушив перемир'я! Це він напав на Віджио! - крикнув їй услід Ліан.

- Ну, його самого не було! Військом керувала його сестра! - спробувала якось пом'якшити слова брата Ліада.

Арел зупинилася. Ця звістка остаточно вразила її.

- Я сама з усім розберуся ... - тихо сказала вона і попленталася геть.

* * *

Все було тихо, без пишних церемоній, яких удостоювали монархи та їхні родичі. Мерлін за весь час, як вони пливли до острова Голова Стерв'ятника, не виходив з каюти, в якій стояла наполовину скляна труна. Все, як і хотіла Катана. Її тіло відвезли на острів і мали не поховати в землі, а залишити в печері, запечатавши до неї вхід. Про острів ходила погана слава, отож туди навряд чи хтось поткнеться.

  Вона лежала наче жива, тримаючи в складених руках свою улюблену катану. Мерлін не захотів ховати її в чоловічому одязі. Він одягнув свою наречену в красиву бежеву сукню з довгими рукавами. Волосся було заплетене в дві коси, а голову вінчала невелика діадема.

Мерлін уперше так гірко плакав. Йому не хотілося вірити в те, що сталося. Але чомусь тільки зараз він почав розуміти, що вона все одно скоро померла б. Він же безсмертний. На своє нещастя.

Поки вони пливли на кораблі чарівник майже не спав. Йому не хотілося ні про що більше думати. А коли вони вже прибули, сльози переросли в ненависть до Роена, а особливо до Морла з Лелілою.

  Разом з ним на острів прибули Рада з Альбрехтом і кілька помічників, не рахуючи команди корабля. Мерлін шкодував, що заприсягся поховати її саме тут, і не приїжджати сюди. Хоча так було, напевно, на краще – легше змиритися з цим.

Труну поставили в невеликій печері на камінь, що виступає зі стіни.