Розділ 63. Катана

- Ал, прокинься! – штовхнула його в плече Рада. - Ми приїхали.

Хлопець підняв важкі повіки і майже одразу схопився за голову.

- Ой. Болить як! Що за шум?

- Недалеко йде бій! Скоро ми потрапимо до міста! Ми зараз недалеко від таємного проходу! Не висовуйтесь поки! Я наклав на карету заклинання відводу очей! Ще п’ять хвилин буде триматися!

- А що потім? Коли ми потрапимо до міста? - Альбрехт відсунув шторку, щоб побачити, де вони знаходяться.

- Будете в особняку Локстерна! У вас ні обладунків, ні зброї! Та й ти, Ал, ходити не можеш! – нагадав Мерлін.

Альбрехт важко зітхнув, відсунувшись від вікна. За ним він побачив мур міста. З цього боку не видно бою на пусці, бо між ними була ще невелика смуга лісу.

Раптом карета трохи підстрибнула, наче наїхала на камінь і в ній потемніло. Рада й Альбрехт здригнулися, бо не чекали на це – до цього вони їхали відносно спокійно.

- Що сталося? - захвилювалися вони.

– Це таємний прохід! Скоро виїдемо до міста! - заспокоїв їх Мерлін.

Дівчина та хлопець переглянулися, вони ще з Харганса не могли знайти місця. Ніхто не очікував, що на Віджио хтось нападе під час перемир'я.

Так само несподівано, як стало темно, через вікно карети пробилися промені світла. Рада відсунула шторку та побачила місто. Її нарешті охопило щастя.

Хоч вона і рвалася, першим із карети вийшов Мерлін, а за ним уже Рада з Альбрехтом. Хлопець, спираючись на тростину, залишився недалеко, а тим часом подруга вже бігла з розкритими обіймами до матері, що стояла біля важеля таємного проходу. Це вона його відчинила.

- Привіт! - дівчина кинулася матері на шию. - Я скучила!

– І я за тобою! Ну що? Вирішили проблему? - відсторонилася Катана, обвівши всіх поглядом. – Ой, Альбрехте. Що це з тобою?

- Усе нормально. Невеличке поранення.

- Так! - Мерлін підійшов і обійняв її. - Загалом обійшлося і без моєї допомоги! Вивели її на чисту воду!

- Отже, ця Софія сама зізналася в обмані? - спершу не повірила жінка. – Я хвилювалася за вас.  - Я хочу дізнатися про все детально. Може у цей час щось змінилося. Бо ви їздили на гастролі! Хто тебе так?

– Неприємна ситуація вийшла! Кріс Тігу Альбрехта викликав на дуель і прострелив йому ногу! – пояснив Мерлін.

- Хоча цілився в Софі, з якою колись хотів одружитися! – додала Рада.

- І як після цього вас кудись відпускати? - обвела їх серйозним поглядом Канна, а потім закотила очі. - Як взагалі можна знаходити ці неприємності?

- З ким не буває! Мамо, давай закриємо цю тему! Краще розкажи, що зараз відбувається загалом? Які наші шанси виграти?

- Давайте відійдемо. Тут галасливо! - сказала Канна, вказавши рукою в глиб вулиці. - В особняку зможемо нормально поговорити! І тим паче тобі, Альбрехте, треба лягти! Як закінчиться битва знайдемо лікаря, він огляне тобі ногу! Поки що всі зайняті! У нас багато поранених.

- Сідайте в карету! За дві хвилини будемо там! – махнув Мерлін кучерові, що все ще сидів на козлах.

Ніхто не став сперечатися. У їхньому випадку не можна було упускати жодної хвилини.

Діставшись за кілька хвилин, вони вирішили далеко не проходити, а поговорити у вітальні особняка Локстерн. Альбрехт, незважаючи на те, що його вмовляли піти лягти, залишився разом з усіма, розташувавшись в одному з крісел.

– Є гарна новина! Ми поки що тримаємо місто! Купол що начарували маги не пропускає снаряди! Але на цьому все! Коли я йшла з Резенфорда, він уже майже був зруйнований! Ми багато втратили людей!

Рада була шокована цією звісткою. Вона не могла повірити, що замку, що бачила кілька тижнів тому, більше немає.

- Джефрі, Хейл та Еміль залишилися там! Вони мали вже розібратися з воїнами на території Резенфорду і приєднатися до бою на пустці! Я хвилююся! Так що ще кілька хвилин і я повернуся до них! – продовжила Катана.

- Там мої добре навчені воїни! Впораються і без тебе! – категорично мовив Мерлін, беручи наречену за руку. - Твоє місце тут, а не на полі бою!

- Тому що я жінка? Дурниця! Я побувала в багатьох битвах за сім років і як бачиш зі мною все добре! Ти недооцінюєш мене! - образилася жінка.

- І справді, мам. Може, ти залишишся? Там небезпечно! - встала на бік Мерліна Рада.

- Хто б казав! Сама напросилася в армію! Я знаю про тебе все! Мені прикро, що мій наречений і дочка такої думки про мене! Я Вольфрам! Я ніколи не сидітиму за стінами, коли іншим потрібна моя допомога! Нині кожен воїн на рахунку! - фиркнула Катана, склавши руки на грудях.

Рада підібгала губи – їй не було чого відповісти матері. Катана встала і кинувши погляд на Мерліна, пішла до дверей.

- Вони мої друзі! Я мушу допомогти їм!

Катана була налаштована рішуче не знаючи, що життя її друзів обірвалося хвилини тому. Коли вони тільки під'їхали до особняка, було пізно когось рятувати.

* * *

Вже перевалило за опівдні, коли на території міста пролунав вибух. Це снаряд потрапив до одного з житлових будинків, що був ближчим до захисної стіни.