Розділ 61. Мерлін

Дивлячись на вогненно-червоний захід сонця, Катана здригнулася - по відкритих плечах пройшов прохолодний вітерець. Вона шкодувала, що не поїхала разом із Мерліном.

«Як там моя Рада?»

Майже того ж дня, як її наречений поїхав, вона теж покинула столицю. На даний момент Катана прибувала у сусідньому із Заргансом місті. Вона вирішила відвідати своїх знайомих, з якими боролася за Віджио.

Жінка тяжко зітхнула. Їй так хотілося ще раз вийти в море на кораблі, не як пірат, а як дружина Великого герцога. Про її криваве минуле мало хто знав. Це намагалися замовчувати.

  Катана не могла просто сидіти без діла. Вона була не з тих жінок, які могли сидіти вдома та вишивати. Звістка про те, що Морл збирається напасти на Віджио їй ще не повідомили, і тому вона переживала тільки щодо події з Альбрехтом.

Поклавши руки на підвіконня, жінка посміхнулася. Вона згадала весільну сукню, яку для неї нещодавно пошили. Шкода Мерлін її не побачив.

- Погано, що фотоапарат ще не винайшли! - усміхнулася вона, дивлячись удалечінь. – Та й щось ще немає чарівної кулі! Дурна жінка!. - Катана грюкнула себе по лобі. – Куля була придумана у двадцятому столітті для спілкування між планетами. Наразі для цієї справи використовують якесь складне заклинання! Потрібно буде пошукати його у бібліотеці!

Живучи у сімнадцятому столітті вона вже перестала сумувати за тим, що було в її часі. Спочатку було важко звикнути після електрики до свічок. За телевізори та телефони теж довелося забути. Та й їжу на газовій плиті не приготуєш.

Але згодом вона звикла до цього світу, адже знала, що назад уже не зможе повернутись. Назад просто не було виходу. Їй не вистачило сил сказати про це Раді.

- Пані Катана! Пані Катана! Біда! Надійшла звістка від графа Локстерна! - двері грюкнули і в кімнату вбіг чоловік; він був один із її приятелів. - На Віджио напав король Морл!

– Як? - очі жінки розширилися від переляку, вона не чекала такого повороту подій.

* * *

Перебуваючи в іншій частині герцогства Гармонія нічого не знала про події у Віджио. Їм тільки вдалося налагодити ситуацію, і навряд чи вони зраділи б дізнавшись, що нове нещастя насувається на них.

Альбрехт весь наступний день провів у ліжку. У селі знайшлися чарівники, що зуміли витягнути кулю та зцілити рану. Але від поранення залишилися наслідки – на ногу нормально він стати так і не зміг. Хлопець був у розпачі, хоч намагався цього не показувати. Йому не хотілося в двадцять років ходити з тростиною, адже тепер він шкутильгав на одну ногу.

Молодий чарівник стиснув руками ковдру, ледь не вилаявшись.

- Заспокойся! У столиці ми знайдемо тобі гарного цілителя! Ти зможеш нормально ходити! – сказала Рада

- Для цього потрібний цілитель вищого класу! Зілля тут не допоможуть, сам знаю! Навряд чи незабаром такий знайдеться! Я каліка!

- Ал! Життя на цьому не скінчиться! Ти сильний! Як же Кріс знайшов тебе? Я знаю, що він хотів з тобою розправитися ще коли тебе звинуватили у зґвалтуванні!

– Знаю! Я вчора спеціально погодився на заручини аби вийти з дому і побачиться з ним!

- Безумство! Він же хотів тебе вбити! – вигукнула Рада.

- Я сподівався, що Софі не захоче моєї смерті і зізнається у всьому! Я все це затіяв лише заради цього! Але… прорахувався.

- Завтра вранці ми вирушимо до Заргансу! Все нарешті закінчилося, Ал! - усміхнулася вона, погладивши по тильній стороні його долоні. – А там і стіни лікують!

- Чому ми сьогодні не поїхали?

- Ти ще дуже слабкий! Рані потрібен час, щоб загоїтися! Тяжкий видався тиждень! Потрібно буде відпочити від цього!

- Ага! Я хочу печиво з горіхами та ванну! – замріяно посміхнувся хлопець. - Мерлін, звичайно, не схвалює, але коли повернемося, проберемося вночі до кухні і приготуємо шоколадний торт! Мені його мама на вісімнадцятиріччя пекла!

На якийсь час їй удалося підняти йому настрій. Рада не помічала наскільки їй подобається дивитись, як він усміхається. Загалом, сльози нікому бачити не хочеться.

- Я, мабуть, піду! Відпочивай! - івчина хотіла встати з ліжка, але Альбрехт зупинив її, схопивши за руку.

- Не йди! Побудь зі мною! Мені страшно!

- Все добре! Ми вже не у будинку старости! Вони більше не наважаться завдати тобі шкоди! Тут Мерлін, вони з Хорос вирішують деякі питання! Кріс викликав тебе на дуель, а закон це забороняє! Та ще й поранив! Боюсь Мерлін це так не залишить!

- Може, даремно ти йому написала?! Я б сам упорався. Можна було зробити те саме. – сказав Альбрехт і замовк. Не приїхав Мерлін, не пустили б Раду до нього, і не прийшла б ідея з заручинами і заклинанням посилення звуку. - Дякую, що не залишили мене тут!

- Ми ж друзі! А Мерлін твій брат, він хвилюється за тебе! – Рада посміхнулася, стиснувши його долоню.

* * *

Мерлін сидів у плетеному кріслі, закривши очі рукою. Він радів, що нарешті усе закінчилося, але сил на щось веже не було. Хорос і його донька були наче вампіри.

Непокірність Альбрехта змушувала Мерліна частіше замислюватися над його одруженням. Він не поспішав скасовувати закон про шлюб. Заради нього ж. Хлопець наче не розумів який ефект справляв на дівчат. Мерлін скрипів зубами, одного разу побачивши, як з Альбрехтом намагалися фліртувати. А той хоч слово сказав. Прикидався дурником, хоча таким точно не був.