Розділ 53. Пастка

Ліан та Ліада

У тіні дерев, заховане від сторонніх очей, ховалося невелике озерце з кришталево чистою водою. Це було єдине місце, де можна було сховатися від пекучого літнього сонця. Жодна смертна душа не знала сюди дороги.

Біля самого берега, занурені у воду по плечі, розслаблено сиділи брат і сестра — Ліан та Ліада. Зі спокійними, заплющеними очима вони дрімали, поки над ними щебетали птахи. За останні пів року такі спокійні хвилини траплялися все рідше.

Стояла нестерпна задуха. Земля без дощу пересохла й потріскалась, а займатися справами в таку спеку було майже неможливо. На Свериді зміни погоди вони майже не відчували — усе контролювали чари. Але останнім часом їм дедалі частіше доводилося спускатися у світ смертних.

Ліада, трохи розплющивши очі, потягнулася, задоволено позіхаючи.

— Як же важко живеться смертним! Я вже й забула, яке це — страждати від спеки. Таке відчуття, ніби подібної погоди не було років двісті.

— Не те слово! — Ліан роздратовано смикнув пасмо волосся. — Від цього проклятого сонця в мене волосся вигоріло! 

Ліада лише закотила очі.

— Думаєш, це природне? Може, хтось із наших у цьому замішаний? — хлопець зачерпнув долонями воду і хлюпнув собі на обличчя.

— Не думаю… — дівчина раптом замовкла, насторожившись. — Ти це чув?

— Що саме?

— Тут хтось є!

— Може, дика тварина. Смертні ж дороги сюди не знають... — Ліан теж прислухався. — Хоча... Запах!

Вони встигли відскочити, щойно в те місце, де щойно сиділи, врізались кілька стріл.

— Хто тут?! — вигукнула Ліада, начарувавши на собі легкий одяг. — Покажіться!

Відповідь не забарилася: з-за дерев виступило п’ятеро потворних чоловіків із зарядженими арбалетами. У трьох із них у місці очей чорніли порожні ямки — ознака того, що вони пройшли повний ритуал перетворення. Мисливці за магією. 

— Ви розумієте, з ким маєте справу?! — з грізно зведеними бровами крикнула Ліада.

— Так. — коротко відповів один із них.

На цьому перемовини скінчилися. Брат і сестра зрозуміли одне — хтось спеціально надіслав цих істот. Але з якою метою? Єдина сила, здатна справді знищити їх — Золотий Дух. І лише він міг позбавити їх дару. Тож навіщо висилати Мисливців?

— Я розберуся з ними сама! — крикнула Ліада, зауваживши, що брат уже готовий вступити в бій.

Піднявши руки, вона створила кулю світла й метнула її у ворогів. Декілька з них одразу перетворилися на попіл.

— Жалюгідні покидьки! — Ліада палахкотіла гнівом. — Не місце вам серед живих!

Ухилившись від стріл, вона знищила ще одного супротивника легким рухом пальців. Бій тривав недовго. Через кілька хвилин біля озера не залишилось жодного з нападників.

Але раптом з-за спини долинули оплески.

Вони рвучко обернулися. На камені, поруч із водою, стояла дівчина в чорній мерехтливій сукні з розрізом звідки ефектно виглядала гарна біла ніжка. Довге чорне волосся було заплетено у дві химерні коси. Золоті браслети дзенькали, коли вона плескала в долоні.

— Зорева?! Це твоїх рук справа?! — розгнівано вигукнув Ліан.

— Якщо й моїх — то що? Що ви мені зробите? — єхидно посміхнулася та.

— Навіщо тобі це? Навіщо зв’язуватися з цим збродом?! — Ліан матеріалізував срібну косу. — У нас немає причин для ворожнечі!

— Це лише початок. — холодно відповіла Зорева. — Вони були тут, щоб відволікти вас.

— Від чого?! — розгублено перепитала Ліада. У пам’яті виринув дивний звук, який вона почула під час бою.

— Золоте джерело вже в наших руках. Арел не зможе це ігнорувати. Вона прийде — і потрапить у пастку.

— Навіщо тобі це, Зорева?! Що тобі зробила Арел?! — голос Ліади тремтів від обурення.

— Вона мені просто не подобається. — знизала плечима дівчина. — А ще я виконую наказ.

— Це Аврора тебе підіслала! — здогадався Ліан. — Але дарма стараєтесь. Наша пані розумніша за вас! Вам її не обдурити!

— Побачимо. — зловісно всміхнулася принцеса Свериду. — Ми повернемо усе собі.

— Обережно, не отруїсь від власної отрути! — кинула Ліада. — Ані Аврора, ані твоя матуся не здатні перемогти Володарку Часу!

— Це зробити легше ніж вам здається. — зітхнула Зорева. — Ми просто знищимо інкубатор. Тих двох смертних, на яких вона так покладається.

— Ні! — вигукнув Ліан. — Зупиніться! Вони не люди! Якщо ви розбудите Золотого Духа — нам усім кінець!

Зорева лише посміхнулася. Вона не вірила жодному слову.

На її долоні виник меч — одна половина з чистої сталі, інша — палахкотіла чорним вогнем.

— Золотий Дух? — вона розсміялася. — Я вже не дитина, щоб вірити в казки.

— От би Алмес повернувся... — пробурмотіла Ліада, уже готуючись до бою.

Принцеса Свериду була безперечно однією з найсильніших богів третього покоління.