Розділ 52. Гармонія

І за кілька хвилин Рада з Альбрехтом справді розплющили очі. Вони лежали на піску, недалеко від води, а на небі вже давно були зірки.

- Де ми? – Рада сіла, спершись на руки. Спина наполегливо вимагала масажу. - Що сталося? – вона не вірила, що вони живі.

– Нас викинуло хвилею, напевно… - Альбрехт теж розгублено дивився на всі боки. Одяг був сухий, що ніяк не в'язалося з їх купанням. Та й на волоссі не залишилося слідів. - Треба забиратися звідси!

- Думаєш Мерлін нас почав шукати?

- Можливо! Але я більше певен, що він вирішив, що ми заїхали до чергового села! - Альбрехт потер щоку, а потім принюхався до рукава сорочки. На ній з'явився приємний аромат, який перебивав запах поту. – Сподіваюся поряд є якесь село.

Дівчина та хлопець, допомагаючи один одному, піднялися на ноги. Вони побачили, як із лісу виходила стежка. Туди вони й попрямували. Але тут з глибини пролунало протяжне вовче виття, і Рада сіпнулась назад.

– Давай повернемося на берег! Мені страшно! Тут можуть бути дикі звірі! Вранці підемо!

Раніше її не дуже турбував нічний ліс. Вона переоцінювала свої можливості. Вони були змучені, і в разі нападу навряд чи зможуть відбитися.

Попри літо поблизу води було прохолодно. Легкий одяг зовсім не захищав від холоду. Зібравши на узліссі гілок, вони розпалили на березі багаття.

- Пам'ятаєш, як ми раніше мандрували? – усміхнулася Рада, задерши голову. - Ночували просто неба.

Хлопець підняв очі на зірки та посміхнувся.

- Я не пам'ятаю точно, коли! Але з нашою з тобою зустрічі минув уже рік!

- Ого! Ми вже рік терпимо один одного? – засміялася дівчина. - Як виберемося звідси, це слід відсвяткувати!

- Обов'язково! А поки що ти можеш поставити якісь захисні чари?

- Ну… купол. Але ж він не протримається всю ніч! Максимум годину!

- Це не підходить! У мене таке передчуття, що у цьому лісі водяться вовки! Погано, що моє чарівне кільце забрали! А від хризоліту пуття немає! Хоч Мерлін казав, що він захищав нас. Давай чергуватимемо! Якщо з'являться тварини, я тебе розбуджу! - Альбрехт ще в камері, виявивши у себе кільце з хризолітом, збентежився. А потім спробував його зняти – кільце ніби зрослося з пальцем. Мабуть, через це його не забрали.

- Ти впевнений? Адже в тебе жодної зброї з собою немає! Давай краще я.

- Ні! Спи! У нас є багаття! Вовки не підходять до вогню!

Раді довелося погодитись з ним. День для них видався тяжким.

Глибокої ночі її розбудило вовче виття. Дівчина схопилася, налякана ним. Поблизу нікого не було, окрім Альбрехта. Його голову постійно хилило на груди, а сонні очі хотіли закритися. Альбрехт, почувши виття, здригнувся, і обернувшись, побачив Раду, що підійшла до нього.

- Лягай спати! Я посиджу!

- Я кілька разів бачив у між дерев очі! Але вовки на берег не виходили. Залишилося чекати до світанку, а потім спробуємо пройти!

Альбрехт пройшов до того місця, де лежала Рада, і майже одразу провалився у сон. Дівчина, сидячи перед вогнем, шкодувала, що не навчилася у матері мови тварин. Адже Катана вміла говорити з вовками, ця здатність притаманна всім Вольфрам.

Але поки що Раді доводилося лише поставити легкий захист і спостерігати за лісом.

* * *

Арел прочинила двері й увійшла до погано освітленої спальні. Морл лежав там, де вона залишила його півгодини тому. Арел не знала, що скаже йому, коли він прокинеться. І якщо згадає їхню розмову.

Арел зняла з себе забруднений кров'ю і солоною водою одяг і кинула його в камін.

- Зарен. - прошепотіла вона, спрямувавши долоню на вогнище.

Одяг за лічені хвилини згорів. Дівчина, розтираючи руки, підійшла до ліжка, на ній лишилася лише довга до п'ят сорочка.

Поклавши голову на подушку Арел, заплющила очі, але сльози все одно полилися в неї з очей. Якою ж вона була недалекоглядною. Адже двері до спальні залишалися незачиненими. І кожен міг сюди зайти та розкрити таємницю її коханого.

- Я згодна. - прошепотіла Арел, тісно притулившись до його боку.

Дівчина розуміла, що, якщо хтось дізнається на Свериді, нічого хорошого на неї не чекає. Але перебуваючи поруч із Морлом, вона могла впливати на перебіг війни. Перемир'я з герцогством тривало вже довго, їй хотілося встановити мир.

А поки, обійнявши його, знаючи, що вже все добре, вона заснула. Завтра буде новий день. Арел збиралася озвучити Морлу свою відповідь.

«Цікаво, як це бути нареченою?» - з цією думкою вона і заснула.

Під ранок її розбудив звук рогу. Схопившись, дівчина кинулася до вікна, за яким уже висіла золота колісниця. Цей звук вона не могла сплутати ні з чим іншим. Ріг трубив тільки коли щось траплялося з чарівним джерелом біля її будинку на Свериді.

І цього разу їй не вдалося прокинутися з ним, як вона завжди мріяла. Сподіваючись, що надвечір повернеться, дівчина, не ставши його будити, застрибнула в колісницю та полетіла.

* * *