Розділ 42

Рада та Альбрехт були здивовані, коли Нерісса сказала їм нічого не їсти в будинку, де був призначений наступний концерт. Для них це була не проблема. Вони збиралися зупинитися у готелі.

Поки тривав шлях від одного міста до іншого, Гармонія встигла виспатися, не вслухаючись у розмови музикантів. Рада майже одразу, поклавши голову на коліна Альбрехту, заснула. Вони виїхали раніше, щоб встигнути до полудня. Концерт було заплановано на вечір.

Цього разу вже було досить тепло, і тому вони планували виступати на свіжому повітрі. А поки, під'їхавши до готелю, сонні й досі змучені, Рада з Альбрехтом пішли до заброньованих номерів. Мерлін подбав щоб вони мали всі зручності.

Увесь час до вечора вони проспали. На огляд міста у них буде ще чотири дні, так, як три потрібні сім’ї жили тут. Перша була Орвіл.

* * *

Рада та Альбрехт йшли коридором завішаним дзеркалами. Дівчина та хлопець майже не звертали уваги на зовнішнє оздоблення. За час гастролей вони бачили стільки розкоші, що іноді хотілося просто знайти будиночок у лісі та пожити там кілька днів.

Обидва дуже втомилися від постійних переїздів. Іноді було важко підтримувати світську розмову та посміхатися, коли все всередині збурювалося.

Родина Орвіл належала до тих шістнадцяти, що спочатку надіслали негативного листа. Лише згодом, коли гастролі були в самому розпалі, деякі з них запросили їх до себе.

- Сподіваюся, комарів не буде! – хмикнула Рада, закутавшись у шаль.

- Ти так хотіла виступати на свіжому повітрі! Вже передумала? - на губах Альбрехта з'явилася єхидна усмішка.

   - Ні! Своєї крові шкода! Твоя смачніша!

Альбрехт хотів щось відповісти в такому ж дусі, але побачив графа Орвіла, що виріс ніби незвідки.

- Ласкаво просимо, Гармонія! Для нас щастя бачити вас у себе!

– Ми з радістю прийняли ваше запрошення! Де ми виступатимемо? – посміхнувся Альбрехт.

Граф Орвіл ляснув у долоні, і до нього підійшов один із слуг.

- Ага, звісно, раді… - тихо, щоб ніхто не почув, промовила Рада. - Я пам'ятаю їх обурений лист. Значить ніякої моральності, порушення всіх правил, і взагалі жах?! Що ж ви зараз перед нами так стелитеся?

Альбрехт тихо хрюкнув, прикривши рота долонею. Їм довелося замовкнути, бо підійшов слуга, який мав проводити їх.

Зайшовши у вітальню Рада, повернула голову, побачивши двох молодих людей у кріслах, занурених у читання. Але, почувши кроки, вони одразу ж відклали книги вбік і схопилися з місць.

- Це Ульріх та Редд Орвіл. – тихо сказав Раді Альбрехт, а голосніше промовив. - Добрий вечір.

- Доброго вечора! – вклонилися хлопці, і майже одразу їхня увага переключилася на супутницю Альбрехта. – І вам, міледі. Вас, сподіваюся, не втомила дорога?

Рада стримано посміхнулася, коли ті по черзі поцілували їй руку. Вона почувала себе вкрай незручно у цій ситуації.

- Все добре. Спасибі за турботу.

Перекинувшись ще парою ввічливих фраз, Рада та Альбрехт пішли за слугою до саду, де на них уже чекали музиканти. Біля обвитої білими трояндами арки сиділа Абігейл із флейтою на колінах. Дівчина задумливо дивилася в бік, звідки щойно вони прийшли. Інші музиканти розташувалися неподалік.

- Аббі, добре виглядаєш! Нова сукня? – зауважила Рада.

- Батько надіслав! Він у мене посол. - відповіла дівчина, повернувши до них голову.

– До речі, а хто твої батьки? – притулився Альбрехт до альтанки.

– А ви їх знаєте! Ніоба та Бруно Фокс! - усміхнулася Аббі.

- Не може бути?! Ми з ними восени їздили до Філанти! – не повірив своїм вухам Альбрехт. - Як вони? Вже довго про них нічого не чути!

– У них нове завдання! Удома бувають рідко!

- А чому ти пішла не стопами батьків, а стала музикантом? – поцікавилася Рада.

- Ну, мабуть тому, що і ви! Уся ця дипломатія не для мене, мені подобається музика! Тим більше грати у головному оркестрі герцогства престижно.

- Ми чотири дні будемо тут, пропоную після виступу віднести інструменти до готелю та прогулятися містом. - запропонував Альбрехт.

- Чудова ідея! - перестала витирати свою скрипку ганчірочкою Мег.

- Ми наче одна група, а ходимо скрізь окремо! - зауважив піаніст Діл.

- Нічого! Виправимо! – відповів Альбрехт. - Залишилось відвідати десять будинків!

  – А що після? - раптом поцікавився темноволосий гітарист Тадео.

Рада з Альбрехтом перезирнулися між собою. Було видно, що відповіді вони не знали.

- Що небудь придумаємо! Напишемо нові пісні! – відповіла дівчина.

Поки йшли приготування, слуги бігали по саду. А коли настав час виступати їх господарі вигнали до будинку. Рада та Альбрехт помітили, що майже ніхто з тих, у кого вони співали, не дозволяв слугам перебувати в одній кімнаті. Вони вважали, що «Гармонія» лише еліти.

* * *