Розділ 36. Арел

Арел сиділа біля озера, підігнувши ноги, та дивилася на своє відображення. Нечутно до неї підійшов Морл, присівши поряд.

- Про що замислилась?

- Ти вмієш плавати?

- Вмію, але… вода, мабуть, холодна!

Дівчина посміхнулась і встала на ноги.

- Це ми зараз перевіримо. – розсміявшись, вона почала розстібати ґудзики на сукні.

Морл наче зачарований дивився, як легка сукня впала на траву. У горлі став клубок. Хлопець дивився на довгі ноги стримуючи бажання негайно доторкнутися до них.  

Арел вловила його зацікавлений погляд і ще більше розсміялася. Дівчина була рішуче налаштована поплавати. Вода була зовсім не холодною. Про це вона звичайно ж подбала.

- Ну, ти йдеш? - поманила його пальцем Арел. - Вода тепла! І коли ти матимеш ще таку можливість?

Морл кивнув, відмерши та почав роздягатися. Поки він це робив дівчина не приховуючи розглядала його гнучке тіло. Облизавши губи, Арел на мить забула що хотіла плавати. Манливі думки кликали до нього. Вони шепотіли їй: «подивись яка краса. І цей чоловік повністю твій. Тільки твій».

Зловивши її позбавлений сором’язливості погляд, Морл зашарівся. Вона його так розглядала ніби намагалася роздягнути швидше. Повністю. Морл відкинув думки про це, бо тоді купатися ніхто не буде.

Роздягнувшись до спідньої білизни хлопець ступив у воду. Спочатку вода була прохолодною, але вже через мить йому стало тепло. Розгрібаючи руками, хлопець підплив до Арел. Плавати він добре вмів.

- А ти казав, що вода холодна. – дівчина поклала йому руки на плечі, відчуваючи під пальцями напружені м’язи. – Ти чого? Розслабся.

Хлопець відвів погляд, подивившись на квітку у її волоссі.

- Це так незвично, Арел. Ще вчора лежав сніг… Я зовсім забув про своє день народження. Це якась магія? Це ти зробила?

- Невже ти думаєш, що я володію такою силою? – усміхнулась вона, таємно сподіваючись, щоб він так думав.

- Я б не здивувався. Я багато чого про тебе ще не знаю. А ти наче знаєш про мене усе. Не розумію, тільки звідки.

- Ти вгадав. Це я зробила. – Арел здивувалася, як легко вона це сказала.

Злякавшись, що він усе зрозумів, вона швидко поцілувала його в губи. Навіть якщо щось було у його голові, воно миттєво випарувалося. Думати та цілуватися Морл не міг.

* * *

Морл давно так не веселився, справді на кілька годин забувши про війну. Бойові дії зараз не велися, і саме від нього залежало коли вони відновляться.

Арел і молодий король покинули чарівний грот лише ближче до вечора. Вони не виглядали втомленими, хоча день був насиченим. Сідати на коней їм поки що не хотілося, тому вони вирішили пройтися.

На деревах цвірінькали плашки, з-за кущів іноді показувалися невеликі звірята. Природі було все одно на закоханих, що якимось дивом забрели у цю частину лісу.

– Морл! - Арел зайшла наперед, щоб подивитись йому в очі. - Тобі сподобалося?

- Дуже! - обійнявши її за талію, він накрив губи легким, мов пір’їнка поцілунком. - Ти залишишся зі мною на ніч?

Дівчина замислилась. Вона не могла так довго перебувати з ним.

- Морл, я… - Арел раптом відчула небезпеку. По спині пройшов холод. - Лягай! - закричала вона, штовхнувши його на землю.

І якраз вчасно. Стріла просвистіла над його головою, встромилась у дерево. Дівчина шукала очима нападників, але поки що нікого не помічала. Вона відчувала, що їх не менше п'яти, і всі вони озброєні. В одного був Алканар. Якби в Морла потрапила та стріла, він би помер.

  Дівчина настільки захопилася захистом свого коханого, що пропустила ще дві стріли. Одна встромилася їй у бік, а друга в серце. Морл у розпачі закричав, шукаючи свою зброю. Він пізно зрозумів, що залишив меч у замку.

Арел охнула, і ноги в неї підкосилися. Але наступної секунди вона згадала, що зброя смертних і безсмертних її не може вбити. Випросталась, вона висмикнула стріли і озирнулася на Морла. Нерозумно все-таки було йому залишати зброю в замку.

- Що ви ховаєтеся, як щури?! Здайтеся! – крикнула вона.

Розбійники не змусили довго на себе чекати. Хтось зістрибнув з дерев, хтось вийшов з-за кущів. Виявляється, у них були не лише луки, а й мечі. Арел, не дуже тихо, вилаялася. Якби Морл втратив свідомість все було б простіше.

- Кого ми бачимо? Молодий король та його коханка! Не часто до нас потрапляє коронована здобич. А ви, мабуть, принцеса? Шкода, дуже шкода! Полонених ми не беремо! Тим бпаче на вашу чортову монархію у нас алергія! – промовив один із розбійників.

- Ви навіть не уявите, хто перед вами! Я Арел, принч… ч…, чсш…– Арел намагалася вимовити своє прізвисько, але не виходило. Плюнувши, дівчина перестала намагатися вимовити те, що через закляття в неї не вийде. - Наскільки ж ви самовпевнені! Краще біжіть поки що живі!

- Що ти нам зробиш, така гарна? – засміявся один із розбійників.

У Арел дозрів план, але він був надто жорстоким. Добра, мила дівчина не здатна на таке звірство. Вона просто хотіла зробити з коріння дерев коли і насадити їх. Вона прочитала в очах деяких бандитів інтерес до неї, як до жінки і тому: чому б не зробити з ними те, що вони хотіли зробити з нею?