Розділ 34 . Гармонія

Рада та Альбрехт сиділи, відкинувшись на спинку дивана і витираючи сльози сміялися. На щастя, у музичному класі крім них нікого не було, інакше подумали б, що у них проблеми з головою. Тут вони проводили майже весь вільний час.

Вони виглядали такими безтурботними та такими неправильними для цього суспільства.

З моменту їх возз'єднання, Рада та Альбрехт встигли підібрати музику до «Перелітних птахів», і навіть зробити деякі напрацювання для нової пісні.

Вони тоді ще не дуже замислювалися над тим, що далі робитимуть з ними. Їм подобалося те, чим вони займалися.

Раптом стукіт у двері змусив їх замовкнути. Рада та Альбрехт здивовано переглянулися – вони нікого не чекали. Через кілька секунд двері відчинилися. Рада кинула швидкий погляд на годинник, на якому було вже дванадцять, а потім на матір, що стояла на порозі.

- Вам, що особисте запрошення потрібне? Мерлін сердиться, що ви вкотре пропускаєте обід, та й інші прийоми їжі! Я, звичайно, розумію, ви молоді, вам хочеться волі, веселощів! Але, будь ласка, шануйте хоч якісь правила! – насупилась Катана.

- Вибачте... – радісний настрій Альбрехта трохи впав. – Ми забули про обід!

- Мерлін не схвалює того, що ви цілими днями закрившись, сидите в музичному класі! Що тут взагалі можна так довго робити? – обвела кімнату поглядом Катана.

- Мам, ми тут співаємо, не більше! Так і передай Мерліну!

- Цілий день? - підняла одну брову жінки.

- Цілий день! – кивнула Рада. – Спершу треба підібрати музику, потім розучити пісню! Вибач, мамо! Ми зараз прийдемо!

На губах Канни з'явилася ледь помітна посмішка, і вона вийшла. Рада та Альбрехт обмінялися поглядами.

- Раніше Мерлін ніколи не сердився, що ми приходимо пізніше до їдальні! Що зараз термінового? - розвів руками Альбрехт.

Рада знизала плечима. Хоч вони ще не зголодніли, їм треба було йти на обід.

Мерлін і Катана вже сиділи за столом, так і не доторкнувшись до їжі.

- Чому так довго? – спохмурнів Мерлін, стиснувши в руці серветку.

- Мерлін, все добре! Вони пісні пишуть! - поклала долоню поверх його Катана. Рада побачила цей жест і очі її округлилися від подиву. - Сідайте швидше, обід уже остигає!

Рада та Альбрехт сіли на свої місця, але їсти не стали. Їхні погляди блукали то до Мерліна, то до Катани. Вони чекали, що хоч хтось прояснить ситуацію.

– Ми вас сюди покликали не просто так! Мерлін хотів повідомити новину! – усміхнулася Канна.

- Так! Канна права! - обмінявся з нею поглядом Мерлін. Альбрехт, побачивши це, мало не подавився слиною. Він зрозумів! – Ми хочемо, щоб ви перші про це дізналися! Через два тижні відбудеться бал з приводу наших заручин!

Щаслива Рада ледь не скрикнула «Ура!»

- Ви одружуєтеся?! - їй довелося докласти зусиль, щоб не заплескати в долоні.

- Це поки що тільки заручини! Але, так, ми збираємось одружитися! - відповіла дочці Катана, загадково посміхаючись.

- Так, це круто! Мерлін тоді буде моїм батьком! – розсміялася Рада. - А Альбрехт дядьком!

– Ми раді за вас! Це чудова новина! – посміхнувся Альбрехт.

Дівчина та хлопець справді були раді за них. Весілля було чудовим приводом відволіктися від проблем. Відразу після обіду вони не пішли знову до музичного класу, а вирушили гуляти до парку. Погода стояла чудова. Вони й так пропустили багато, зима закінчувалася, а їм ще багато чого треба було встигнути, перевірити, випробувати.

Рада йшла, задумавшись, як побачила сніжок, що мчав на неї. Дівчина встигла відкрити рота, як він врізався їй у груди.

- Гей! Ми так не домовлялись! - вигукнула вона, шукаючи очима Альбрехта.

Хлопець тільки засміявся і відбіг убік, щоб вона не змогла попасти в нього. Рада у свою чергу присіла, уникаючи удару у відповідь. Дівчина розреготалася, схопивши Альбрехта за куртку і разом з ним звалилася на землю.

Замість піднятися, вони продовжували засипати один одного снігом. Їхній сміх розносився по всьому парку. Їм було весело один з одним, як би безглуздо це не виглядало.

Закінчивши кататися по снігу, Рада подала Альбрехту руку, допомагаючи встати. Але тільки він ухопився за неї, як вона штовхнула його в кучугури. Поки хлопець вставав і обтрушувався, дівчина вже встигла від нього відбігти.

- Ану, стій! – жартома пригрозив їй Альбрехт, кинувшись слідом. – Я зараз тебе все одно наздожену!

- Ні! – ще більше розреготалася Рада, звернувши на першому ж повороті.

У якийсь момент Альбрехт зрозумів, що буде за нею ганятися так довго. Зійшовши з доріжки, він обійшов кілька дерев, скоротивши цим шлях.

Рада ж, не побачивши за собою Альбрехта, зупинилася, кинувшись поглядом між дерев. Раптом звідкись з'явився він, налякавши її.

У цей час біля вікна, з якого було видно парк, стояли Мерлін та Катана. Вони випадково стали свідками цієї сцени.

Мерлін підтис губи, дивлячись брата.