Розділ 31. Морл

Місячне світло ледве проникало у вузьке вітражне вікно. Тут зовсім не було дверей – відсувалась стіна, відчиняючи прохід, а потім вона знову вставала на місце. Про цю таємну кімнату знали небагато мешканців старовинного замку. Навіть Леліла з Джуліаною не мали доступу до неї.

В одну зі стін було вбудоване велике дерев'яне дзеркало, вкрите по периметру рунами. Все, що в ньому відбивалося, було справжнім. Адже не просто так його називали Дзеркалом Істини. Обдурити таку давню магію було, здається, неможливо. Збоку від нього стояв стіл, на якому хаотично були розкидані папери, поруч диван, а на підлозі лежали подушки.

Морл сидів, обіймаючи за талію Арел, яка складала та зшивала атласну стрічку.

- Що ти робиш? - Морл довго розглядав її роботу, і тільки зараз наважився спитати.

– Я роблю квіти. Такі ще кріпляться на сукні. Ти бачив.

- Ааа... Тільки навіщо тобі цим займатись? Для цього є кравці! - дивувався Морл.

- Ти не розумієш! Мені подобається щось робити своїми руками! Тим паче те, що роблю я, виходить краще, ніж у найдосвідченіших майстринь! – обдарувала його усмішкою дівчина.

- Дай я спробую! – несподівано попросив Морл.

Дівчина засміялася, але все ж таки дала йому в руки довгу червону стрічку та голку з ниткою. Вона почала йому показувати, як складати стрічку, але у нього ніяк не виходило. Квітка розпадалася ще перед тим, як він її скріпить. Тому йому це скоро набридло.

  - Гаразд, тримай. – Морл віддав їй стрічку з голкою. – Ця робота не для мене!

- А яка по тобе? - стрільнула в нього поглядом Арел.

– Війна! – коротко відповів Морл.

- І все? – недовірливо глянула на нього дівчина.

- Так! У мене нічого більше не виходить!

Дівчина тяжко зітхнула. Морл недооцінював себе, а в одному переоцінював.

- Для всього потрібне терпіння, любий! Зробити квітка зі стрічки чи побудувати сильну державу! Мандрівників у часі більше немає, людей у твоїй армії поменшало.

- Але попри це, я знаю що роблю!

- І що ти збираєшся робити?

- Арел, я не хочу з тобою обговорювати військові справи! Це не жіноче… – спробував змінити тему Морл.

- Але чим я гірша? Хіба я дурна? Ти забув те, що я для тебе зробила?

Морл важко зітхнув.

- Я пам'ятаю, і від цього мені важко! Ти врятувала мене, коли Тріщина мало не затягнула всередину! Давала поради…

- Що ти пам'ятаєш? Ну, коли ти був перед Тріщиною. - здригнулася дівчина.

- Що читав заклинання, а потім знепритомнів! Отямився вже в печері з тобою!

Арел полегшено перевела подих. Значить її справжній образ він не бачив.

- Твоє військо порідшало, тобі треба зібратися з силами! Уклади перемир'я з Мерліном! А потім зможеш вдарити по ньому з новою силою! – несподівано запропонувала дівчина.

- Перемир'я? – здивувався Морл. - Але навіщо? У мене достатньо воїнів, щоб перемогти Мерліна!

- Недостатньо! Тим більше боги навряд чи тобі допомагатимуть!

- Арел, люба, ти казок начиталася! Боги - це міф! – розсміявся Морл.

- Та невже? Хіба ти ні в кого не віриш? Нікому не молишся? - сумно на нього подивилася вона.

- Ні! Я звик розраховувати лише на свої сили! Давай закриємо цю тему! Моя мама часто згадувала богів! А я у ці казки не вірю! – насупився Морл.

- Ти не правий. Я… – дівчина хотіла щось сказати, але вколола голкою палець. Арел відвела від нього погляд і важко зітхнула. Закляття, що лежить на ній, не дало розповісти, хто вона. - Добре. - зібралася з думками дівчина. - Не віриш у богів… Хоча на твоєму місці краще не злити їх! - Арел раптом згадала, як Алмес обіцяв вбити Морла. - Тобі потрібне перемир'я!

Морл уже був готовий розсердитися, але глянув у її сині очі і гнів кудись пішов. Він узяв її за руки і підніс до пальці губ.

- Люба моя, Арел! Я робив би все, що ти забажаєш! Тільки прошу тебе не підіймай цю тему!

- Добре! Мій упертий король! Тоді я тобі відкрию один маленький секрет! Армія Мерліна зараз у повній боєздатності! Варто йому кинути всі сили і він буде біля воріт твоєї столиці! Зараз він як ніхто сильний! Нападеш – програєш війну!

- Але мені треба повернути Елея Еланор Сорель Айстра! Це батьківщина моїх предків! – заперечив Морл.

- Почекай до літа! А поки займись імперією! Вона зараз слабша!

Морл ніяк не міг збагнути, - яка їй від цього користь? Але, трохи подумавши, погодився на перемир'я, але тільки на два місяці, до квітня.

  Арел задоволено усміхнулася. Розкривши долоню, вона показала йому готову троянду з атласної стрічки. Морл з обережністю узяв квітку в руки, боячись її зламати.

- Вона як жива! Дуже красиво! - молодий король знову віддав троянду Арел, і та поклала її на диван поруч.

Морл посміхнувся, дивлячись на неї. Дівчина ніяково опустила очі. Хлопець подивився на всі боки і побачив складені на підлозі подушки. Примружившись, він підвівся з дивану та подав Арел руку.

Вони взяли наповнені келихи і сіли на подушки, навпроти Дзеркала. Дівчина та хлопець несподівано розсміялися, згадавши одну й ту саму історію, а потім зробили по ковтку.

Відставивши келих убік, Морл потягнувся до її руки. Дівчина, обдарувавши його усмішкою, зробила ще один невеликий ковток з келиха, і випадково підняла очі на Дзеркало, що стояло за спиною Морла.

У ньому відображалася вона - стара, негарна жінка з довгими загостреними вухами та слабкими крилами. Це все зробила з нею хвороба. Очі Арел злякано забігали. Вона дала Морлу обійняти, а сама в розпачі дивилася на себе справжню.

– Морл! Чи можеш завісити дзеркало? Мені якось незатишно! - попросила дівчина, відсунувшись і вставши на ноги.

Морл знизав плечима і накинув на Дзеркало Істини покривало. Арел вчасно відійшла убік, щоб не побачив її справжнє відбиток.

Морл обернувся і посміхнувся своєю особливою усмішкою, що на кілька секунд дівчина забула де знаходиться.

Але попри те, що дзеркало було закрите, вона ще деякий час не могла відігнати від себе тривожні думки. Арел навіть не уявляла, яку могутню річ має Морл. Адже від цього Дзеркала неможливо нічого приховати - бо у ньому відбивається душа.