Розділ 21. Морл

Дві великі армії стояли на відстані одна від одної, чекаючи сигналу до бою. Усі були певні, що бій відбудеться. Також у цьому був певен і Морл. Він, нарешті, зважився віддати наказ. І, нарешті, він зустрінеться з Мерліном і зможе помститися йому.

Коли Морл був готовий вигукнути заклик до бою, на порожній ділянці між двома арміями з’явилася дівчинка у білій легкій сукні. Вона стояла, розгублено дивлячись то у бік одних, то у бік інших.

Морл уважно стежив за нею. Він ніяк не міг зрозуміти, що тут робить дитина? Звідки вона узялася взагалі?

Дівчинка обернулася і Морл похолов. Сильніше стиснувши в руці посох, молодий король спробував відвести погляд. Поки в рядах відбувалася плутанина, Леліла дістала з-за спини лук і вставила в нього стрілу.

- Пора з цим закінчувати! - примруживши одне око, вона прицілившись в дівчинку.

- Лелила, що ти робиш? – спробував затримати її Морл, але стріла вже злетіла з тятиви.

- Більше зволікати не можна! До заходу сонця ми розіб'ємо армію Мерліна! – холодно промовила вона.

Морл, затамувавши подих, дивився як стріла летить на дівчинку. Але та навіть не сіпнулася, що ухилитися. Наче її анітрохи не хвилювало те, що на неї мчить смерть.

Але раптом сталося диво. В останній момент дівчинка змахнула руками і перетворившись на голубку, пурхнула в небо. А обпалена стріла встромилася в землю.

Повисла мертва тиша. Всі дивилися то на небо, то на місце, де щойно стояла дитина. Між арміями прокотилася хвиля страху. Бачачи, що Морл зволікає, Леліла, сама наказала про початок бою. Мить і земля під ногами тисячі людей затремтіла.

Морл ще якийсь час стояв і дивився на це, навіть не намагаючись зупинити своє військо. Хлопець тепер був певен, що битви не уникнути.

Раптом Морл відчув, що за ним хтось стоїть. Різко озирнувшись, він побачив Арел. Дівчина була у темно-зеленій сукні. Єдине, що її захищало, це нагрудник. Морл помітив, що вона була трохи прозора, майже як примара. Або йому просто сонце напекло в голову, адже ніхто, крім нього, її не бачив.

- Ти мені обіцяв не воювати з Мерліном за Тріщину! Зупини, поки не пізно! – почув він її голос.

Морл повернувся і побачив, що до того моменту, як обидві армії зійдуться, залишилося зовсім мало часу. Піднявши посох, Морл направив аметистову кулю в центр між військами. Арел, що стояла за спиною, говорила йому слова, а він їх повторював.

Всередині аметистової кулі промайнули блискавки, а потім вирвався промінь світла. Ніхто навіть оком не встиг кліпнути, як між двома готовими зіткнутися військами з'явилася непереборна прозора стіна.

- Морле, що ти робиш?! - вигукнула Леліла обурено.

– Я збираюся вести переговори! Надішліть когось до Мерліна, я відкрию прохід у стіні! – цілком серйозно відповів Морл.

- Ти, що збожеволів? Голову сонцем напекло? Які переговори? Ми сюди не розмовляти прийшли, а битися! Ти ідіот! - розсердилася Леліла.

Морл тепер точно знав – Арел бачив лише він. Хлопець помітив, як звузилися її очі після цих слів.

- Не заважай! – дівчина стукнула долонею по плечу принцеси Леліли, і та впала на землю. Коли Морл відкрив рота, Арел криво посміхнулася. – Хай поспить!

Після цього посмішка ковзнула і по губах Морла.

- Віднесіть принцесу до її намету! Їй від спеки стало погано! І не турбуйте, хай поспить! – наказав Морл.

Через двадцять хвилин гонець Морла повернувся назад. Король за цей час не зрушив з місця.

- Ваша Величність, Мерлін згоден на переговори, але тільки з однією умовою! Це відбуватиметься на нейтральній території!

- Поставте намет, щоб по обидва боки від нього проходила захисна стіна. Щоб цей намет мав два виходи, один – на твою сторону, другий – на Мерліна! Поставте біля кожного виходу охорону! Я тобі допоможу! – шепотіла йому дівчина.

Морл одразу наказав, щоб поставили намет. А поки його виконували, він повернувся до Арел. З боку це виглядало б дивно, бо здавалося, що він розмовляє сам із собою. Але Морл передбачив це. Він прикрив рота рукою, перейшовши на шепіт.

  - Арел… - хлопець почув, як затремтів його голос. - Чому ти тоді пішла?

- Так було потрібно.

- Я вже не сподівався тебе знову побачити! Знаєш, я про тебе думав щодня, кожну вільну хвилину! – зізнався Морл. – Я плив на цей острів, … збирався закрити Тріщину! Але потім щось пішло не так!

- Вірю. - сказала вона, але в її голосі прозвучали нотки недовіри.

- Я все зрозумів! Та дівчинка це ти! – зазирнув їй у вічі Морл.

Арел посміхнулася, спочатку слабо, потім її посмішка стала ширшою.

Минула ще година, намет серед захисної стіни був поставлений. Морл, за допомогою посоху, зробив у стіні прохід, який по висоті та ширині збігався з розмірами намету. Так що не залишилося навіть щілини, через яку могла пробігти миша, або пролетіти комаха. Єдиним проходом став цей намет.

Коли Морл увійшов, усередині все було обставлено. Король пройшов і сів на трон, продовжуючи тримати в руці посох. Невидима і нечутна для всіх ззаду встала Арел.

Через кілька хвилин з'явився Мерлін з кількома своїми радниками, вони розташувалися, навпроти. На підлозі розстелили карту острова з наміченою на ній Тріщиною.

- Розумно з твого боку нарешті почути мене! - першим заговорив Мерлін. – Так ти згоден закрити Тріщину?!

- Так! Але для цього мені потрібна допомога! - Морл замовк, слухаючи розповідь Арел. – Нехай від твого та мого війська залишаться лише чарівники, людям треба покинути острів! Ми об'єднаємо наші сили, і я зможу посохом Каноара закрити Тріщину!

- Мені потрібний докладний план дій! – вимогливо подивився йому в очі Мерлін.

- У той момент, коли ми звернемо свою силу на Тріщину, станеться потужний викид енергії, який для простих смертних і людей без чарівних здібностей може стати смертельним. Для цього їм потрібно залишити острів! Повинні також залишитися мандрівники у часі. Вони повернуться додому. – почав пояснювати Морл. - Так як посохом Каноара володію я, я і говоритиму які слова заклинання, хто вимовлятиме! Повірте, якоїсь підступності зараз вам від мене не варто чекати! Я дотримаюсь своєї обіцянки!