Розділ 19. Сверід

Небо осяяв кривавий захід сонця. Навіть тут на Свериді відчули гул, що виходив від острова Лукулус. Великі пророки вже давно знали, що цей день настане. І, здавалося, відвернути його вже не можна.

Перед великою сферою сидів чоловік із накинутим на плечі плащем, на рукавах його лляної сорочки були вишиті прадавні руни.  Це були ті ж самі руни, що й у листі, який отримали Рада з Альбрехтом декілька місяців тому.

Зовні він нагадував чимось слов'янського волхва. Він мав світле волосся, стягнуте обручем, і невелику борідку.

Чоловік сидів уже кілька годин, дивлячись в одну єдину крапку у сфері. Губи його постійно ворушилися, вимовляючи якісь змовні слова. Чоловік напружився, вдивляючись у сферу, від цього його брови опустилися донизу.

Легкий вітерець гуляв між колонами його палацу. Це була одноповерхова будівля, зроблена переважно з дерева. Від повитого плющем ганку вела невелика стежка. Будинок Оракула розташовувався у лісі, біля підніжжя Великий гір.

Якийсь птах влетів у незакриту стінами залу, і став голосно цвірінькати. Але чоловік навіть оком не повів. Він чекав. І, нарешті, крапка в центрі сфери почала розростатися, поки не заповнила її всю. Губи чоловіка заворушилися швидше. Він не відривав від неї погляду, ніби гіпнотизуючи.  І коли з'явилося чітке зображення, чоловік на секунду прикрив очі, втомлені від довгого стеження.

Сонце, яке щойно світило, змінилося яскравим спалахом блискавки і дощем. Здається, стихія вирувала тільки всередині сфери, але холод від неї з'явився і за її межами.

Чоловік сказав останні кілька слів заклинання і, заплющивши очі, занурився в транс.

* * *

Сонце, яке щойно світило, змінилося несподіваною грозою. Спалах блискавки підпалив стріху одного з будинків. Не встигли загасити пожежу в одній частині міста, блискавка підпалила ще один будинок.

У Заргансі було не спокійно. Погода змінювалася з незвичайною швидкістю, змушуючи всіх хвилюватися.

Для Мерліна ці кілька днів стали найважчими. Ще один його посол із Голдена не повернувся. Морл навіть і не збирався вступати у переговори. Через це Великий герцог вирішив діяти рішучіше. Потрібно було виманити Морла з королівства на Лукулус.

Його поганий настрій передався й іншим мешканцям замку. Мерлін збирався в похід, і цього разу битва могла стати більш запеклою, ніж біля Рамура.

Рада поспіхом збирала свої речі. Обладунки вона поки загорнула і склала в сумку. Дорога була довга. Більше тижня було їхати до океану, а потім пересідати на кораблі. Одна частина армії вже чекала недалеко від Віджио.

Дівчина страшенно хвилювалася, як і щоразу перед битвою. Цього разу в неї було погане передчуття.

Почуття біди, що наближається, відчував і Альбрехт. Воно з'явилося, коли поїхала принцеса Белла. Відсутність нареченої хлопець навіть і не помітив.

Альбрехт знав, що всі ці зміни з погодою через Тріщину. Він чекав ночі, бо палюче сонце йому вже набридло.

Хлопець, коли звільнився, тільки тоді подивився на годинник. Було вже без десятої одинадцята, а сонце ще навіть не збиралося заходити. Альбрехт нічого не міг зрозуміти.

Він побіг у покої до Мерліна. Може він йому все роз'яснить. Але там його не було. Мерлін разом зі своїми радниками перебував у тронній залі. Те, що сонце вчасно не зайшло, помітив не тільки Альбрехт.

Біля тронної зали хлопець зустрів Раду. Її не пропустили до Великого герцога, як і Альбрехта. Дівчина та хлопець схвильовано переглянулися між собою. Вони простояли мовчки під дверима кілька хвилин.

- Як ти думаєш, гірше буде? - нарешті, поцікавився Альбрехт, відвівши від неї очі.

- Гірше нікуди! Хоча може! - зітхнула Рада, теж уникаючи зустрічі з ним поглядом.

На деякий час повисла важке мовчання. Кожен не знав про що говорити. Нарешті, їм повідомили, що Мерлін звільнився і вони можуть увійти.

Перед троном стояв круглий стіл, на якому лежала велика карта герцогства, а один із радників згортав другу карту - острова Лукулус.

- Погані новини? - обережно запитав Альбрехт.

- Так! Більше чекати не можна! Потрібно намагатися закрити Тріщину! Вирушаємо за кілька годин! - Мерлін подивився на годинник, на якому все ще було без десятої одинадцять, і важко зітхнув. - Ми вирушаємо, коли я скажу! Час зупинився!

- Як зупинився?! - в один голос вигукнули Рада з Альбрехтом.

- Порушилася рівновага! Коли тільки відкрилася Тріщина, зупинився весь час! Те ж саме сталося і зараз! Вона стала більшою. Дякую, що хоч ми не застигли разом з природою.

- І як же ми її закриємо?

- У нас багато чарівників! Якщо об'єднати силу, можна постаратися її закрити! Я читав: існує такий посох, який може запечатати Тріщину раз і назавжди. З того, що зараз відбувається у Роені, я здогадуюся, що посох у Морла! Там рівновага не порушилася.

- Значить, потрібно вкрасти цей посох у Морла! - вигукнула Рада.

- Він його добре охороняє! Пробратися в Голден нам не вдасться! - зауважив Мерлін. - Тріщину міг би закрити Морл, але він не хоче навіть розмовляти зі мною!