Попри прогнози лікаря Рада все-таки прийшла до тями. Вона пролежала без свідомості майже тиждень. За цей час дівчина трохи схудла, через що вилиці стали гостріші. Від мерця її відрізняло лише тихе серцебиття.
Розплющивши важкі повіки, Рада подивилася у стелю. Вона не розуміла де вона, та що з нею трапилося. Останнє, що вона пам’ятала, це холодний дощ, та наскрізь мокру сукню.
«Альбрехт» - судорожно ковтнувши повітря, дівчина спробувала сісти. Від чогось було важко дихати.
В неї пішло багато часу, щоб піднятися з ліжка. Тіло було наче чуже.
«Треба поговорити…» - попри слабкість лежати вона не могла. Це цей час вона бачила багато сновидінь. У них її друг був далеко звідси. Перед тим, як вона прокинулося, їй наснилося, що йому загрожує небезпека.
Притримуючись за стіну, Рада підійшла до вікна, щоб виглянути на вулицю. Надворі стояла така ж жахлива погода, як і тоді. Намагаючись не робити різких рухів, Рада пішла до дверей. Їй хотілося дізнатися тільки одне: де зараз Альбрехт?
Дівчина вже майже підійшла до дверей, як ті відчинилися, і увійшов лікар із Мерліном.
- Навіщо ви встали? Вам же не можна! - насупився лікар.
- Мені потрібно побачитися з Альбрехтом! - промовила Рада, відчувши твердість у ногах.
- Боюся, це неможливо! Його немає в столиці! Я його відправив на завдання! - холодно відповів Мерлін.
- Ні! – дівчина схопилася рукою за стілець, щоб не впасти. Ноги від цієї звістки підкосилися. - Але як же...
- Невже ти вважаєш, що він буде поруч із тобою? Я тобі дав прислугу! За мого брата забудь!
Рада почула в голосі Мерліна неприхований гнів.
- Ви не повинні були його відпускати! Поверніть його назад! Прошу! - вигукнула дівчина; Після того, як Мерлін проігнорував її слова, вона більше не маючи сили стояти на ногах, опустилась на коліна. - Поверніть його назад! Прошу!
- Ні!
- Якщо хочете, я навіть близько до нього не підійду! Але поверніть його в Зарганс! Він у небезпеці! - закричала Рада. Від цього груди пронизав гострий біль.
- Якби щось сталося, мені вже б доповіли! Лікарю, покладіть її у ліжко! І простежте, щоб виконувала всі вказівки! Щойно закриємо Тріщину, я поверну тебе, Радо, додому! – наказав Мерлін.
Рада зрозуміла, що Мерлін налаштований до неї тільки негативно. Він не хотів іти на компроміси. Рада здогадалася, чому поїхав Альбрехт. Після того, що між ними сталося...
Дівчина ледве стримувала стогін відчаю. Ні! Вона не любила Альбрехта, але не могла його втратити.
- Якщо я винна перед Вами, то прошу, вибачте мене! Я зробила дурість! Але повірте, я не бажаю зла, ні вам, ні Альбрехту.
- Я тобі не вірю! - холодно відповів Мерлін. – Я бачив його, коли він їхав.
Відчай і страх зникли в очах Ради, натомість з'явилося тільки презирство.
- Я не віддам його нікому! Запам'ятайте це! Якщо з ним щось трапиться, провина ляже на вас! - стрельнувши востаннє очима, дівчина відвернулася. Піднятися на ноги самостійно вона не могла.
Злість, що переповнювала її, ось-ось була готова перелитися через край. Вона була вдячна долі, що Мерлін не затримався в кімнаті. Тепер Рада точно зрозуміла - вона знайшла собі ворога в особі Великого герцога.
* * *
Коли воїнів Роена побільшало, протистояти їм стало неможливо. До вечора загін Радислава було взято у полон.
Коли Альбрехту зв'язували руки, з нього зірвали меч і латні рукавички. Хлопець напружено шукав очима ватажка цього ворожого загону. Йому не хотілося знову зустрічатися з Морлом. Особливо після того, як той його спробував убити.
Але натомість до них вийшов високий чоловік із русявим волоссям та охайно підстриженою бородою. На його поясі висів меч у дорогих піхвах, що свідчило про його явне наближення до короля. Загалом Альбрехт не сильно помилився.
- Генерале Волте, що робити будемо з бранцями? - підійшов до нього чоловік із загону.
Генерал криво посміхнувся, оглядаючи їх. Пробігши по них оцінювальним поглядом, чоловік зробив кілька кроків уперед.
- У нас завдання! І якщо будете з нами співпрацювати, то залишитеся в живих! Ми знаємо, що серед вас є Золотий грифон! Віддайте його нам, і ніхто не постраждає!
У загоні Радислава пробіг здивований шепіт. Один тільки Альбрехт зрозумів сенс слів генерала.
- Це помилка! Ніякого Золотого грифона в нас немає! - відповів за всіх капітан Радислав.
- Брехня! Я знаю, що він перебуває в цьому загоні! І в мене наказ його вбити!
- Але тоді, можливо, ви поясните, про якого Золотого грифона йдеться? - капітан Радислав напружився, намагаючись розв'язати мотузки за спиною.
- Хтось якимись особливими чарами створив золотого грифона і зруйнував усі катапульти Рамура та підірвав стіни! І цей хтось зараз перебуває тут! Ну, сам зізнаєшся, чи я почну вбивати по одному?
У загоні капітана Радислава повисло мовчання. Вони стали переглядатися між собою. Після розповіді генерала Волта відразу стало зрозуміло, про кого йшлося. Дехто із загону теж брав участь у тій битві і бачив це перетворення.