Розділ 51. Арел

Арел лежала, поклавши голову на груди Морла. В останній тиждень вона поверталася на Сверид лише щоб поповнити сили. Все ж таки довге перебування поза обителі богів позначалося на них не найкращим чином. Занадто важке повітря. Інакше вона давно б оселилася в замку Голдена.

Вони лежали так протягом півгодини, насолоджуючись один одним. Арел слухала, як ритмічно б'ється його серце. Відчувала жар його долоні на своєму тілі.

- Я не хочу йти... - тихо промовила вона, сподіваючись, що він не почує.

- Так не йди. - прошепотів він, обіймаючи її другою рукою.

Тісно пригорнувшись до його грудей, Арел прикусила губу. Хіба вона була вільна розпоряджатися собою? Він навіть не розумів, що кожного разу, коли вони зустрічалися, вона плутала йому думки. Інакше він би вже давно розпитав про її походження. А не отримавши відповіді, розчарувався б у ній.

  Але іноді її магія давала збій.

- Арел. – Морл м'яко доторкнувся губами до її щоки. - Залишся зі мною! Будь моєю королевою!

Дівчина здригнулася, опустивши вії. Його слова розбивали їй серце.

- З твоєю силою ніхто не зможе піти проти нас! Навіть мої сестри! Вони давно хочуть трон собі!

- Ти хочеш одружитися зі мною, щоб лише зміцнити свою владу?! - Арел різко відсторонилася, в неї спалахнув недобрий вогник.

- Ні, люба моя! Я просто хочу бути з тобою! – не повівся на провокацію Морл.

- А відмовитись заради мене від трону можеш? - холодно поцікавилася вона.

Морл замислився. Не так він уявляв їхню розмову.

- Ти мені найдорожче на світі. Але я склав присягу своєму народу, хай він мене і вважає вбивцею! Я заприсягся захищати його! І тому, щоб стримати обіцянку, мені потрібно залишитися при владі!

Арел було важко приховати задоволену посмішку. Вона отримала слова, які хотіла почути.

- Я… - дівчина здригнулася. Вона раптом відчула, як її тілом пройшов електричний розряд. Арел опустила очі на руку, і побачила, як та вкрилася зморшками. Справи були погані. Щось сталося погане із Золотим Духом. - Мені пора! - схопилася з ліжка Арел.

- Куди ти?!

Дівчина вчасно сховала руку, що постаріла, щоб він не побачив.

- Мені справді час! Але я скоро повернуся, і ми договоримо! Обов'язково договоримо! - кинула вона, нервово дивлячись на всі боки.

- Поясни мені хоч зараз!!! Де ти постійно пропадаєш?! - підвівся Морл, в очах у нього читалася не прихована образа. - Я що не гідний дізнатися куди йде щоразу моя кохана жінка?

- Після поговоримо! - дівчина розуміла, що зволікати небезпечно їй для життя. Інакше вони тоді взагалі не побачаться. - Пробач мене!

Махнувши рукою, вона прошепотіла заклинання. Морл похитнувшись почав завалюватись назад. Рухнувши знову на ліжко, він поринув у глибокий сон.

- Вибач.

Після того, як вона тричі плеснула в долоні, вікно розділилося на дві стулки і відчинилося. Видершись на підвіконня, Арел голосно свиснула. Тієї ж секунди  з'явилася золота колісниця запряжена трійкою коней. Схопившись у неї, Арел помчала геть.

Розпущене довге волосся тріпав вітер, іноді закриваючи очі. Арел точно не знала куди прямує. Вона намагалася зрозуміти, звідки долинав імпульс, що відчула в спальні.

Закашлявшись, чарівниця сильніше вхопилася за поводи однією рукою, а другою – за край колісниці. Її тіло почав бити озноб.

- Швидше! Швидше!

Коні не зустрічали на своєму шляху жодних перешкод. Колісниця мчала вище крони дерев, туди звідки вже чітко чулися чиїсь голоси.

З моменту, як вона покинула замок Голдена, пройшло не більше тридцяти секунд. Але й цього було забагато, для ситуації, що склалася. Смикнувши за поводи, дівчина почала знижувати колісницю до вершини скелі. Там, де вона обривалася, стояла група людей. Очолював цю групу чоловік невеликого зросту з великим орлиним носом, через що в його обличчі читалося щось пташине.

Відчувши імпульси від води, Арел зрозуміла, хто ці люди, і що вони збираються робити. Їй навіть не довелося читати їхні думки. Зістрибнувши з колісниці, вона стиснула руку в кулак. На вказівному пальці блиснуло кільце-печатка.

- Дрібні розбійники! Брудні вбивці! Ви не знаєте, на що підняли руку! – її голос пролунав разом із громом.

Подумки вона вже проклинала себе за безтурботність. Залишити одних, коли від них залежало її життя?!! Верх нерозсудливості.

Люди графа Карбрі, які до цього шукали очима Раду та Альбрехта, що стрибнули зі скелі, повернулися до неї. Її сердитий погляд їх анітрохи не злякав. Криво посміхнувшись, граф махнув рукою своїм підручним.

- Приведіть її до мене! Дівчинка, мабуть, загубилася!

Коли двоє розбійників Карбрі наблизилися до неї, дівчина скривила губи, і з її розчепірених пальців вирвалися згустки магії. Небо розрізав яскравий спалах блискавки, а в ногах красуні, що різко збільшилася у зрості, залишилися лежати три купки попелу.

Раптом дівчина закашлялася та осіла на землю. Побачивши, що вона беззахисна, розбійники вихопили з піхов мечі та пішли на неї.