Розділ 49. Арел

Наспівуючи мелодію пісні, що заїла в голові, Арел піднявши трохи спідницю, танцювала перед дзеркалом. Відразу після Храму Спогадів вона вирушила до Морла. Йому довелося скасувати безперечно важливу зустріч, щоб побути з нею. Арел не захотіла кудись їхати і вони відзначили її день народження у його покоях.

Вона повернулася нещодавно з розчервонілими губами і зовсім затуманеним розумом. Якби не зустріч із батьками вона залишилася б із ним на всю ніч.

За спиною почулися кроки. Обернувшись, Арел помахала долонькою Ліаді та Лессі, яких вона сьогодні ще не бачила. Позаду них стояли Оракул, Ліан та Ясіра.

- Як добре, що ви підете на свято! - вигукнула вона не в силах стримати емоцій, що рвалися назовні. - Ми добре повеселимося!

- Ти добре виглядаєш, Рел. Я радий, що ти знову посміхаєшся! - Оракул швидко обійняв її і відступив на кілька кроків. Його світле трохи кучеряве волосся більше не стягував золотий обруч. Біла, розшита золотою вишивкою сорочка, обтягувала масивні плечі чоловіка.

- Сьогодні чудовий день! - Арел стримала себе, щоб не заплескати в долоні. - Ора, ти бачив майбутнє? Вони прийдуть? – на щасливому обличчі дівчини промайнула тінь страху.

- Не переживай. Все буде добре. - поспішив заспокоїти її Оракул.

- Нам вже час. Народ уже збирається біля річки. – промовив Ліан, тупцюючи на місці.

Арел повільно повернула голову на голос. М'язи її обличчя наче скам'янілі.

- Чи не забув про свої обов'язки, Нанда шей Ліан? – холодно промовила вона. – Я не хочу, щоб чергова твоя істота зіпсувала мені свято!

Хлопець опустив голову не в змозі витримати її погляду. Вперед виступила Ясіра, намагаючись розрядити обстановку.

- Насамкінець. Імена багатьох із нас на слуху. Якщо ми не хочемо привернути увагу, потрібно назватися іншими. Мене звуть Яся. – сказала богиня повітря.

Лессі задумливо почухала кінчик носа. Дівчина виділялася з усіх довгим, до підлоги, волоссям. Їй довелося заплітати біляве волосся в хитромудрі коси, щоб вони не волочилися по землі. Нове ім'я богиня мандрівників вигадала швидко – Леола.

Поглянувши на себе в дзеркало Арел, провела вказівним пальцем по припухлих губах.

- Я буду Лерою. – тихо промовила вона.

- А навіщо? Твоє справжнє ім’я всі забули ... - зрозумівши, що сказала, Лессі прикрила рот долонею.

- Не хочу, щоб Морл дізнався, що я в герцогстві. - усміхнулася Арел, не ображаючись на слова подруги. – Адже я завжди використовую варіанти цього імені.

- Навряд чи хтось донесе йому про твою присутність на святі. Але думаю, він би здогадався, що його Арел і Лера — це та сама людина! – посміхнувся Оракул.

- На це і сподіваюсь. - буркнула вона. Їй не хотілося гаяти час після переродження на нове знайомство з ним.

* * *

Після обіду Рада з Альбрехтом вирушили одразу ж спати. Наступна ніч обіцяла бути безсонною. Прокинулися вони вже надвечір.

Невелике містечко на річці Еланор встигло змінитися. Раніше тихі вулички оживали, сповнюючись життям. Містяни різного віку з кошиками йшли на берег.

Перр подобався Гармонії дедалі більше. Тим паче він знаходився за кілька днів шляху від Віджио. У деяких людей, що йшли на берег, були невеликі музичні інструменти. Рада з цікавістю розглядала освітлений десятком великих вогнищ берег, ще не здогадуючись, як зміниться містечко за якихось сто років.

Яся знайшла їх одразу, як вони прийшли на берег і відвела до вогнища, де вже сиділо п’ятеро. На початку хлопець та дівчина трохи розгубилися.

Поки її друзі по черзі представлялися Арел продовжувала сидіти, дивлячись на полум'я. Всередині неї наче  вирувала пожежа. Вона чула голоси новоприбулих, чула їхній сміх, від якого мурашки йшли по шкірі. На балу все було інакше…

Зібравшись з думками Арел встала, трохи похитнувшись. І тільки зараз вона наважилася глянути на них. В очах защипало від сліз.

- Щось трапилося? - пролунав розгублений голос Альбрехта.

- Все добре, ми тільки на вас чекали! - вимучила з себе посмішку Арел.

Вона їх раніше бачила багато разів. Але чомусь у цей день вони примушували всередині все стискатися.

Ясіра підскочила до Гармонії і зашепотіла Раді на вухо.

- Це вона!

Рада швидко кивнула, полізши у сумку за подарунком.

- Нам Яся сказала, що в тебе сьогодні день народження! Ми приготували невеликий подарунок. Сподіваюся, тобі сподобається ... - дівчина простягла їй маленьку коробочку.

Відкривши її Арел ахнула - усередині лежала пара сережок у формі сонця. Майже такі ж були на її гербі у палаці Свериду. Глибоко втягнувши носом повітря, дівчина притиснула сережки до грудей.

- Дякую. Велике дякую! - самовладання залишило її остаточно і сльози ринули з очей.

Користуючись моментом, вона обняла по черзі ще більше розгублених Раду та Альбрехта. Арел не очікувала отримати від них подарунок. Перший. Крім життя ... Витерши поспіхом сльози, вона почала вибачатися.