Гармонія (2)

Розділ 40

Не так вони представляли підготовку до свого першого концерту. Напруга тільки зростала з наближенням. У них зник апетит і почали більше відвідувати сумніви. Якоїсь миті вони вирішили виконати лише одну пісню, а решту спалити. Але потім передумали.

Ні Мерлін, ні музиканти не переймалися цим днем, як сама «Гармонія». Великий герцог рахував гроші, які надійшли до скарбниці, і заплющував очі на дурість того, що відбувається. Мерлін так і не змінив ставлення до їхнього захоплення. А для музикантів це була звична робота.

Рівно о п'ятій все потрібне завантажили в карету, і Рада з Альбрехтом вирушили на перший концерт. Сім'я Хумберт жила у столиці, але їхати до них довелося довго.

Карета зупинилася біля кованоъ брами, за якою добре було видно двоповерховий будинок з великими вікнами. До неї одразу ж підбіг слуга, щоб відчинити двері.

Ступивши на вимощену кам'яною плиткою доріжку, Рада озирнулася. Поки музиканти вивантажували інструменти, дівчина та хлопець зайшли у двір.

Сім'я Хумберт вважалася чи не найбагатшою у герцогстві. Ділянка перед будинком була засаджена квітучими деревами. Поруч із будинком дзюрчала вода, що виливалася зі глека бронзової діви.

– Цікаво подивитися на будинок зсередини. - прошепотіла Рада.

Ледве нахиливши до неї голову, Альбрехт посміхнувся, поділяючи її інтерес.

- Якщо вірити в те, що розповів Мерлін, ми сьогодні ще й повечеряємо! Він хвалив тутешні страви!

- Значить, у них хороша прислуга. А командувати будь-хто вміє! – зауважила Рада.

Альбрехт не встиг відповісти, як побачив, що до них впевненою ходою йде молода дівчина приблизно їхнього віку. Елейн – доньку господарів вони б не переплутали ні з ким. Молода гарна дворянка мала світле кучеряве волосся і персиковий колір шкіри. А її карі блискучі очі так і намагалися зазирнути  в душу.

Але на Альбрехта вона не справляла сильного враження, як їй того хотілося.

- Здрастуйте, ваша високість. Здрастуйте, Рада Вольфрам! Ми з нетерпінням чекали на ваш приїзд. Я проведу вас у вітальню! – люб'язно привіталася з ними дівчина.

Рада з Альбрехтом озирнулися, щоб побачити, що там роблять музиканти. Переконавшись, що у них все нормально, дівчина та хлопець пішли слідом за Елейн.

- Інструменти зараз занесуть у вітальню! Наш рояль для ваших послуг! - усміхнулася маркіза, обернувшись. – Я щовечора займаюся музикою! Мені, здається, кожна вихована людина має грати бодай на одному інструменті! Жаль, дуже мало чоловіків, які мають гарний голос! - вона кинула швидкий погляд на Альбрехта. – Тим паче такий, як у вас!

Поки Елейн відвернулася, Рада з Альбрехтом перезирнулися, не стримуючи криві усмішки.

- Ти їй сподобався. - прошепотіла йому на вухо дівчина.

- Почувайтесь як удома! - усміхнулася Елейн, провівши їх по просторому холу. – Цю статую батько привіз із Філанти! Її подарував йому султан Омар! – показала рукою вона на статую якоїсь богині чи музи.

Рада та Альбрехт ще пам'ятали, як цей же султан намагався їх убити, а заразом і свою племінницю. Вони мовчки кивнули, крокуючи за маркізою. Дорогою вона ще продовжувала розповідати про все, що бачила.

- Наш рід відомий ще із середини п'ятнадцятого століття! Мій прапрадід воював у битві під Недлогом! Це страшне місто! Там він і склав голову, захищаючи честь країни!

- Так, ми знаємо! Нам довелося побувати там минулого літа! – сказала Рада.

- О, це жахливо! – сплеснула руками Елейн. - перебувати в лігві вампірів! Ви, напевно, одні з найхоробріших, якщо змогли залишитися живими!

- Так! Було простіше, якби не одній дівчині не захотілося слави! – хмикнув Альбрехт.

- А що сталося потім із цією дівчиною? – поцікавилася маркіза.

Рада прикусила губу, зрозумівши, що кажуть про неї.

- Жива, здорова! - не став ганьбити її Альбрехт. – Це не найстрашніше, що ми бачили!

– Вам довелося дуже багато пережити! Мені хотілося б почути все!

- Повірте! У наших пригодах немає нічого цікавого! – відмахнувся Альбрехт.

- Ви дуже скромні! Але я впевнена, щось таки є! – помітила Елейн.

Хлопець усміхнувся. Після цього розмова трохи змінилася. Рада з Альбрехтом уважніше слухали дівчину. Виявляється, і вона могла багато розповісти їм цікавого.

- Я обожнюю бали! І взагалі музика, це моє захоплення! Батько каже, що я  забагато часу присвячую їй! Ви чоловік, і вам не зрозуміти, як це, коли вас змушують одружитися. - театрально скривилася вона. - Усі мої наречені були страшенно нудними. Хоч і манери є і титул, але нічого не розуміють у музиці. І ноги мені постійно відтоптували! – поскаржилася маркіза.

- Ви ще зустрінете свого! Всьому свій час! - відповів Альбрехт не бажаючи продовжувати цю тему.

Елейн багатозначно подивилася на нього та посміхнулася.

- Проходьте у вітальню! Мій батько зараз підійде! А я схожу перевірю меню на вечерю!

Коли Елейн пішла, прикривши за собою двері, Рада та Альбрехт деякий час стояли, дивлячись довкола. Вітальня виявилася справді величезною. Хоч зараз бал влаштовуй. Біля вікна вони побачили білий рояль. Дівчина ледь не заверещала від задоволення. Дорогі вінтажні інструменти завжди її захоплювали.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше