Гармонія (2)

Розділ 2

- Де ти ходиш? – Мерлін був невдоволений, що всі справи були скинуті на нього. – Несподівано зник, нікого не попередивши!

Альбрехт стояв похнюпившись. Він же не міг сказати, що закинув усе лише для того, щоб побути наодинці з Нею. Ні Рада, ні Мерлін не знали про його несподіване захоплення. Альбрехт взагалі сумнівався, чи варто говорити це будь-кому.

На запитання йому довелося відповісти.

- Я оглядав місцевість! Рада розповідала, що неподалік буде побудована школа, в якій вона навчалася! Ось мені стало цікаво подивитись!

- Школа? Тут? – кинув на нього здивований погляд Мерлін, відірвавшись від списків пошкоджень.

- А що тебе дивує?

- Нічого! – відмахнувся Мерлін. - Ну, як настрій у  Леді Озера?

Альбрехт завмер з відкритим ротом.

- Звідки ти її знаєш?

- Я тут був дев’ять років тому! І якщо мені не зраджує пам'ять, то Леді Озера казала, що це марні спроби! І взагалі вона була не в гуморі.

- А Нерісса мені сказала, що через кілька років там стоятиме школа! – заперечив йому Альбрехт.

- Отже, тоді було зарано! Мені самому ця ідея дуже подобалася! Було більше часу, я б сам її збудував! Бо Притулок магів – офіційно мій! Королева подарувала мені цю землю! – Мерлін тихо засміявся. – Під чарівну школу!

– До речі! - Альбрехт ляснув себе по лобі. - Нерісса просила, щоб ти зайшов до неї! Вона знає відповіді на твої запитання! – Мерлін здивовано підняв брови, але Альбрехт не зміг пояснити. - Сказала, це терміново!

– Завтра! - зітхнув Мерлін. - Я дуже втомився! За кілька днів я повертаюся до столиці! Не можна її надовго залишати!

Альбрехт кивнув.

– Я послав шпигунів. Вони мають дізнатися, де знаходиться основна Тріщина! – сказав Мерлін. – Я не дуже хочу воювати з Морлом, але він мені не дає вибору.

- Ти говориш про нього як про рідну людину! Завжди! Хіба ти не бачиш, що Морл чудовисько? – підібгав губи Альбрехт.

- Ал, я його знаю! Або знав ... Зараз з ним коїться щось погане! Він рано чи пізно зрозуміє, у що вплутався! Сподіваюся не буду запіздно.

- А що, якщо Тріщину не закрити? – обережно поцікавився Альбрехт.

- Настане хаос, кінець усьому! Грати з часом то не жарти? Ця Тріщина затягне нас у себе! – серйозно відповів Мерлін.

Альбрехт зблід, слова застигли на язиці.

- А якщо Морл не усвідомить? Якщо не дасть закрити Тріщину?

- Тріщина буде закрита все одно! Навіть якщо для цього доведеться пожертвувати життям.

Альбрехт не став продовжувати цю страшну тему. І саме двері вітальні відчинилися і увійшла Рада. О, боги, Альбрехт опустив очі. На ній була червона сукня з глибоким декольте.

Дівчина була чарівна.

«Дідько! - вилаявся Альбрехт. – Я хочу собі очі виколоти!»

Це раніше його не цікавило, у що вона була одягнена, а зараз… Зараз він був готовий роздягнути її поглядом.

«Дожився… –спохмурнів Альбрехт. - Правильно сказала Нерісса! Пора мені йти!»

- Мерлін, вибач! Мені пора! – кинув Альбрехт і намагаючись не дивитись на Раду вийшов із вітальні. І тільки тоді він зміг нарешті перевести подих.

"Садистка!" - подумав він, на мить обернувшись.

Як тільки двері за ним зачинилися, Рада зітхнула. Вона вже давно у голові перебирала слова, які хотіла сказати. Дівчина раніше ніколи не хвилювалася, що подумають про неї люди. А зараз вона почала нервувати ще до того, як зайшла до кімнати.

Вони вже другий день перебували у будинку коменданта Віджио. Рада зі слів слуг знала, що цей особняк належав колись сім'ї Локстерн. Тієї самої! Один із яких заснував факультет у її школі.

Тільки зараз випала можливість поговорити з Мерліном наодинці. Рада почувала себе ніяково. Як вона збиралася спокусити Мерліна? НАВІЩО? Рада подумки перебирала запитання.

Єдине, що її зараз не зупиняло, це пророцтво Долунай. «Чорт, візьми, складно було сказати якийсь герцог?!» Рада не знала, про кого говорила Долунай. Але, крім Мерліна, вона не знала нікого з герцогів. Цілком забувши про Альбрехт

Рада знала, що у цьому випадку прокляття нікого не торкнеться, бо коханням навіть не пахнуло.

- Я не заважатиму? – повівши плечима, дівчина зробила декілька кроків до Великого герцога. Відкриті ділянки шкіри покрились сиротами..

- Ні! Я вже збирався йти! - відповів їй Мерлін.

- Будь ласка зачекайте! Я хотіла поговорити з вами! – Рада гарячково почала думати над тим, що сказати. - Як йдуть справи у Віджио? Вам щось стало відомо про Тріщину?

- Ні! Я послав своїх людей, вони мають це з'ясувати! - Мерлін раптом повеселішав. – Отже, твоя школа тут?

- Так! Я сьогодні була там. Завжди мріяла побачити, на що схоже це місце до будівництва. Якщо цікаво, я можу вам про неї розповісти! А можу й показати! - дівчина проковтнула слину.

- Залюбки! Завтра збираюся сходити туди! Візьмемо Альбрехта. Йому це також цікаво.

– Він уже все знає! - прикусила губу Рада.

–  Він розповідав, що сьогодні там був.

Бачачи, що чоловік збирається йти, дівчина занервувала.

– Мерлін! У вас все вийде! Незабаром буде закрито Тріщину! Я впевнена, що вам за це всі будуть вдячні! Адже ви запобіжете кінцю світу! – заторохтіла вона.

- Ну про це ще рано говорити! Як закрию, тоді й вирішуватимемо, що робити далі! Адже ти хочеш повернутися додому?

- Дуже хочу! – зітхнула Рада.

«А як же слава? Е, ні! Вранці – слава, увечері – додому! Дідько, він на мене навіть не дивиться! – Рада підійшла ближче, обхопивши себе руками за плечі. – Я хочу до себе!!!»

– Сьогодні в будинку прохолодно! Ви не відчули? Зробіть що небудь!

«Не дивно, в такій сукні!» - дівчина спробувала стримати їдкий смішок.

- Добре. Я зараз розпоряджуся, щоб у твоїй кімнаті запалили камін! Вибач, у мене був важкий день! - після цього Мерлін встав і більше нічого не кажучи, вийшов за двері.

Рада скривджено подивилася йому вслід, покусуючи нижню губу. Займаючись весь день справами, Мерлін утомився, і навряд чи помітив її надто відвертий одяг. Як Рада не намагалася, жодного ефекту не було.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше