Розділ 2. Незнайомка

Голос Мартина відігнав від Тома сон.

  -Прокидайтеся, прокидайтеся, містере Редбіеде! Аварія!

Томас не міг зрозуміти, що з ним відбувається, але йому довелося вийти разом із потоком людей до маленького коридору. Всім було тісно та незручно. Хотілося дізнатися, що ж кінець кінцем трапилося. Том відчував неприємний запах в повітрі, бачив дим і чув невдоволені голоси людей.

Пройшло кілька хвилин, і до пасажирів звернувся капітан космольоту,  повідомивши людей про причини того, що сталося.

  -Шановні пасажири космольоту «Лакширі»! До вас звертається капітан судна Андре Баргес. Через те, що на нашому космольоті виникли деякі неполадки, нам доведеться здійснити аварійне приземлення на найближчій планеті. Не панікуйте, вашому життю нічого не загрожує.

Люди все ж не могли заспокоїтися, але напруга у натовпі скоро угамувалися. Томас знаходився у легкому забутті. Він ще не відійшов від сну. Біля нього стояв Мартин Фолоський, обличчя якого знову скорчило невдоволену гримасу. Саме ця людина повідала нашому героєві про події, які відбулися перед тим. Спочатку все  було спокійно,  люди  насолоджу -  валися космічними пейзажами. Незабаром космоліт захитався.  Люди запанікували. Дим з’явився, здавалося, нізвідки. Страх за життя оволодів людьми, як вправний гросмейстер шахами. У когось виникла думка про те, щоб вийти до холу-коридору, бо дим заповнював усе більше простору.

  -Будь не ладен цей «Лакширі» та його капітан, - завершив свою розповідь Мартин.

  -Ну, не скажіть. Капітан не винен у поломці космольоту, пане Фолоський. Тому його немає за що засуджувати, - заперечив Том.

  -Є за що, є за що, - гаряче відповів Фолоський. Можливо, він хотів ще щось красномовно висловити, але йому не дав це зробити голос капітана.

  -Шановні пасажири, ми здійснимо вимушену посадку на планеті Гармонія. Пробудемо там недовго – декілька днів. Ми проводимо переговори із владою даної планети. Не турбуйтеся, вам буде відшкодовано кошти за ці труднощі та незручності. Не хвилюйтеся, дорогі пасажири. Все буде добре.

У натовпі почулись невдоволені вигуки.

  -Як, Гармонія?! Там зовсім немає цивілізації. Краще вже тут сидіти, ніж там перебути хоч хвилину.

Том нічого не знав про планету Гармонія. Ну, майже нічого. Знав лише, що вона знаходилася у галактиці Нептуна, в системі Пігмаліон. А так більше нічого. Коли на уроках астрономії у школі розповідали про Гармонію, він, певно, куняв-дрімав за партою, доки висока, стара, суха, немов чорнослив, учителька астрономії не зачіпала комір його жакету і не вражала хлопця своїм поглядом. При цьому вона казала:

  -Томасе Редбіеде, Ви будете неуком, якщо спатимете на моєму уроці. Астрономія у наш космічний вік найкорисніший предмет із усіх. Можна не вчити літератури, але астрономію треба знати, - після цих слів вона часто підносила свій сухорлявий вказівний палець до чола Томаса і додавала:          - Отже, вчіть, Редбіеде. А ми продовжуємо.

Можливо, зараз Том і жалкував, що не слухав тих лекцій (хоч вони і були нудними), бо тепер він не міг зрозуміти невдоволену реакцію оточуючих.

  -Фолоський, - тихо звернувся Томас до Мартина, - а що Ви знаєте про Гармонію?

  -Багато негативного. Це невелика планета, приблизно як наш Меркурій. Кілька століть тому туди переїхала значна кількість землян. Значить, освоїли вони планету, до речі аборигенів там нема. Чогось люди не поділили, почалася війна. Природа ніби на них розлютилася, катастроф наробила. Тоді народ одумався, схаменувся. Люди почали поважати природу. Зараз живуть вони в гармонії з нею. Тому й назва така. А мені тепер що, від їхньої гармонії цілий тиждень не митися, га?

  -Який же Ви, Фолоський, ніжний і чутливий, а головне – чистий, - з усмішкою сказав Томас.

 -Не вірю я в силу природи, Томасе, дозвольте Вас так називати? А Ви вірите?

  -Не знаю, містере Фолоський.

 -Називайте мене Мартин. Або Марті, як друзі.

  -А Ви вже мене у друзі записали?

 -Ні, поки що у добрі знайомі.

  -Ви такі щедрі щодо моєї персони, - посміхаючись промовив Томас. – Усе хочу Вас запитати, Марті, скільки Вам років?

  -Вгадайте, Томасе.

  -Ні, не вмію я вгадувати. Важка це робота для мене.

Їх розмову перервав різкий поштовх, який означав, що космоліт здійснив посадку. Пасажирів випустили з приміщення. Томас вийшов з космольоту і завмер від побаченої краси первинної природи. За все життя він ще не бачив чогось більш вражаючого за це. Під ногами була зелена соковита травичка, м’якесенька, як килимок. Небо – надзвичайно блакитне, такого кольору Томас ніколи не бачив. Білесенькі хмаринки, немов бавовняні кульки, пливли неповагом небом. У повітрі відчувався подих легкого свіжого вітерцю, а гілки дерев розвіювалися у його ніжних обіймах.

Тут до пасажирів звернувся капітан «Лакширі». Поряд з ним стояло ще троє людей, яких ніхто не знав. «Хто це?», - запитав себе Томас. Один чоловік, що зліва, був, певно, головний на Гармонії. Інший, який поряд з ним,– його  помічник. А поруч з ними дівчина. Ні, неможливо, такого не може бути! «Дівчина із мого сну. Її я бачив. Точно, вона. Хіба таке можливо? Певно, мені просто ввижається марево», - подумав Том.