Розділ 1. Вогні великого міста

Рівно о 18:00 у Києві запалили вечірні вогні. Денне світло майже не відчувалося, тому міська влада прийняла рішення забезпечити вулиці лазерними ліхтариками, які не перегорають аж 150 років. Нині, у XXVI ст., це можливо.

На кожній вулиці Києва знаходилися зупинки для планерів – це щось на зразок літака. І ось на одній з таких зупинок зібралися люди. Багато людей. Але усі в планер не влізуть, бо тоді він стане схожий на консервну банку зі шпротами чи сардинами.

Зупинкою для планера називали невелике приміщення, накрите зверху куполом із антиультрафіолетового металу. Всередині знаходилися сидіння– зручні модернові стільці. Їх можна було розкладати, складати, зменшувати до ліліпутських розмірів.

Їздити на планері було набагато дешевше і швидше (політ триває всього 15 хвилин – і ти вже в іншій точці Землі). Ті, хто бажав зекономити свої грошенята, користувалися саме цим видом транспорту, а не якимись там аероскаєрами чи  аперфлаєрами.

На зупинці стояв молодий чоловік. Він високого зросту, із чорнявим кучерявим волоссям та гарними сірими очима. Якщо він і міг щось приховати, то його очі видали б всю-всю правду. От і зараз у них виднілася якась незрозуміла невизначеність, може, зневіра, але не злоба. Хто ж цей чоловік, років 25-26? Його ім’я Томас Редбіед, і він був молодим архітектором, який працював у компанії Браяна Хігса. Але ми називатимемо його просто Том. Що привело його до Києва?

 У Тома велика родина. Багато тітоньок і дядечок, бабусь та дідусів, кузенів та кузин. Але по-справжньому він був прив’язаний до сестри Марії.  Вона ще з дитинства підтримувала його та оберігала. Навіть коли Марія вийшла заміж (до речі, за українця Василя), вони не втратили зв’язку один з одним. Том часто їздив навідувати сестру та племінників до України, а Марія приймала рідного брата, немов четверту дитину: чоловік, як третє дитя.

Том мав атлетичну статуру, через що всі жінки шаленіли, до того ж закохувалися, лише один раз побачивши його. Два роки тому наш герой одружився, а нещодавно вже й розлучився. Його обраницею стала Сюзанна Брейкваз – гарна золотоволоса дівчина з блакитними очима та пухкими рожевими губками. За фахом Сью була дизайнером одягу, але до зустрічі з Томом вона працювала моделлю в агентстві «Голдфіш». Її природний талант підкорення вершин завоював і Томаса. Коли дівчина зустріла нашого героя, то відразу закохалася, а він ще півроку до неї приглядався. Том вирішив знайти ту єдину, яка стане його підтримкою на все життя. Він не бажав «заглядати у кожен смітник, немов бомж, і кожну дівчину називати коханою» (так він часто казав своїм друзям).

Сью покинула всі свої справи і намагалася створити для чоловіка видимість домашнього вогнища. Вона сиділа вдома, а Том створював архітектурні проекти. Сьюзі було нудно одній, і вона їхала до подруг. Разом вони відправлялися до нічних клубів, де й проводили вечори. Томас часто засинав у самоті. Він гнівався на дружину. Безкінечні сварки подіяли на Сьюзі. Вона стала вірною дружиною свого чоловіка. Саме у цей період Томасу запропонували вигідну посаду у компанії Браяна Хігса – найбагатшого чоловіка Землі. І наш герой погодився на цю пропозицію. Таким чином, Томас став «пропадати на роботі». Сью намагалась чимось зайняти себе, хотіла влаштуватися на роботу, але її чомусь нікуди не брали. Тоді знову почалися сварки: Сьюзі казала, що ті химерні будиночки, які Том «виписує на папері», нікому не потрібні. У свою чергу, Томас зазначав, що його робота – єдине джерело доходу для їхньої сім’ї.

Через свої тяжкі характери молоді люди не змогли ужитися разом, і тому розлучились. Після цієї важливої події Том отримав їхню квартиру у Нью-Йорку, а Сью – будиночок на Ведмежому озері. Сьюзі засмутилася з цього приводу, але Том підказав їй ідею: продати дім і купити квартиру «десь у штаті Флорида». Так Сью і зробила.

Зараз Том сидів і думав: «Як же добре, що у нас із колишньою не було дітей. І як одночасно це погано». У Томаса з’являлося бажання мати власних дітей. Він любив своїх племінників, але до його розуму все частіше приходила думка, що вони не його рідні діти. При цьому він розумів: Сью ще не була готова стати матір’ю,бо сама поводилася часом, як дитина. Якось Том чув про одну пару, що мала п’ятьох дітей. Розлучалися вони п’ять років, чітко за кількістю дітей. Але розлучившись, вони зрозуміли, як кохають одне одного, їхнє розлучення було лише миттєвим гнівом. Через три роки після цього пара знову одружилась. Що ж таке воно – життя.

Том вирішив відпочити. Спочатку він навідав сестру, потім збирався до Сіднейського космопорту. Звідти наш герой мав вилетіти до Планети Соляних Скель.

Томас намагався не думати про колишню дружину. Але думки про неї не йшли з його голови. Адже крім Сью Томас нікого не кохав. Він хотів знайти кохану дівчину, яка розділить з ним його щастя і горе. У цій важливій битві життя Том поки що зазнав поразки.

Залізний жіночий голос повідомив, що прибув планер. Томас підвівся і зайшов до транспорту. Посадка завершилася. Наш герой зайняв зручне місце біля ілюмінатора. Виглянувши у вікно, він не побачив нічого цікавого, самі тільки «мізерні дрібнички». З уст Тома злетіла легка посмішка. Здавалося, він рідко сміявся, але це було не так. У дружній компанії Том почувався вільно, у його душі цвіла квітка справжнього людського щастя. А зараз душа Томаса готувалася до змін у житті.

Наш герой тримав у руках чудо новітніх технологій Алью-29. За розмірами він близький до сірникової коробки. Його можна збільшувати до потрібних розмірів. Алью-29 виконує багато функцій. Наприклад, замовляючи їжу онлайн, Алью-29 передаватиме запахи страв. Цей прилад назвали на честь Альюмера Беккі – винахідника планшетів та смолбуків новітнього покоління. Альюмер був талановитим науковцем, здійснив багато відкриттів, але раптово покинув роботу. Довго не розуміли папараці, що стало причиною цього, та згодом з’ясувалося: дружина Альюмера, Даяна, тяжко захворіла, і лише безмежне кохання і турбота винахідника врятували Даяну. «Кохання – це величезний механізм, дуже тендітний, але одночасно і міцний, його не можна вивести із ладу палицею. Воно здатне подолати будь-які випробування, усі ці «палиці» і вижити, залишитися у цьому світі», - так казав Альюмер про кохання.