Гармидеробник

Гармидеробник

    Це дуже дивно, що я вам зараз про це розповім. Але, будь ласка, влаштовуйтесь зручніше та послухайте мене. Не завадить взяти келих з гарячим напоєм, бо тут, у підвалі, трохи прохолодно, не дивлячись на те, що працює камін.

    Якось моя бабуся попросила її підмінити на роботі. Вона працює у гардеробі при театрі. Вона обожнює свою справу, тож дуже хвилюється, якщо не може вийти на роботу. У мене складається таке враження, ніби бабуня настільки довго працює, що вона приймала хутро і дублянки ще неандертальців, даючи натомість номерки з кісток мамонтів. Вона побувала у гардеробах багатьох театрів, і не тільки київських. Знала свою справу, тож  іноді її брали у гастролі деякі театральні трупи. За її допомогою багато акторів швидко ставали відомими на нових місцях. Вона була ще тою пліткаркою, змушуючи своїми історіями відвідувачів приходити на вистави знову і знову.  Проте на схилі своїх літ вона вирішила «оселитися» у напрочуд дивному театрі, який розташовувався неподалік від нашого нового будинку. Їй все тяжче пересуватись. Сусіди частенько пропонують підвозити до театру, вона відмовляється, хоча витрачає на дорогу багато часу. «Піші прогулянки корисні для здоров’я» - торочить бабуся Неоніла щоразу.

    Не дивлячись на поважний вік моєї грандма, її взяли до модерного театру, де було майже все не так, як у тих, до яких ми звикли з вами ходити. Хоча він і розташовувався у старовинному приміщені та пахнув, як антикварний рояль, йому не заважало приманювати відвідувачів. Гості постійно жалілися на нудні вистави у класичних театрах. Тож вони приходять  за новими враженнями.

    Наприклад, замість трьох звичних для нас дзвінків перед початком вистави, на перший раз пускають по коридорам сигнальні ракети, на другий – всі співробітники починають скидати з себе одяг та взуття і кидати їх у гостей, на третій раз лунає голос с радіорубки: «Ми попереджаємо останній раз, займіть свої місця». Я взагалі не знаю, які повинні бути нерви, щоб відвідувати такі заходи. Так і до інфаркту недалеко. Іноді влаштовують такі перформенси, де не має жодного професійного актора. Глядачі сідають на місця і дістають папірці зі своїми ролями з-під сидінь.

У театрах з класичним етикетом взагалі не прийнято загравати з гостями, змушувати їх виступати на сценах, але ми говоримо про театр «Анпредиктбл», де все божевілля вітається. Але історія взагалі не про театр.

Бабуня Ніла завжди приходила до вечері з чудернацькими історіями з роботи. Іноді вони були настільки фантастичні, що ми виправдовували її бурхливу уяву наявними старечими процесами у її мозку. Ми частенько потішались з розповідей про молоду акторку, яка вірить, що шлунок може творити дива.  Тому у дитинстві, коли хотіла стати розумною, їла книжки, або котячі консерви, коли їй кортіло бути кішечкою. А подорослішав, вирішила змінити стать і їла чоловічі вуса та краватки. Або про драматурга, у якого при народжені ступні ніг розвернуті в інший бік, тому він ходить задом наперед, дивлячись у бокові люстерка. Навіть його автівка зроблена так, що педалі розташовані під сидінням водія. Єдине, у чому можна йому позаздрити, що, заходячи до темної кімнати, він ніколи не зачепитися мізинчиками ніг о меблі.

    У моїй родині всі якось заклопотані власним життям: старша сестра готується до весілля, мати з татом аквалангісти на своїй роботі – випливають лише змінити «кисневий балон». І ось я єдиний, хто погодився допомогти бабі Нілі. Якраз є час після сесії в коледжі. Тож одностайно було вирішено: я виходжу на тиждень працювати.

      В театрі мене знають майже всі, адже бабуся охоче розповідає про все і всіх. Особливо її тішать розповіді про улюбленого онука. Наприклад - його манюнький перчик при народженні, хоча на УЗІ його не було видно, тож чекали на дівчинку. Або мою першу самостійну зачіску, яку я зробив в дитячому садочку ножицями для аплікації. Навіть про те, що мені дівчина відмовила на випускному зі школи, яку я кохав аж з другого класу.

     Тож, коли я прийшов уперше в театр, мене відразу впізнали по бабусиним розповідям. Співробітники тільки перегукувались між собою та показували мені шлях, куди йти. Бабуню я застав за улюбленою справою – вона щось торочила молоденькій офіціантці, що з буфету напроти бабусиної частини гардеробу. Я не здивувався тому, що не побачив драматурга, у якого вивернуті стопи, або дівчинку поліфага і жодну людину, яку можна було б впізнати по бабусиним історіям. Прикро було від того, що бабуня розповідає іншим правдиві речі, а нам – ні.

      Звичайно, я багато разів бачив, як бабуся клопочеться з речами відвідувачів, і як вправно вона рухається від перегородки до потрібних номерів і знову повертається вже с речами. З боку це виглядає як танок. Тільки її партнери – це пальта, шуби та дублянки. Вона ніколи не звинувачувала людей, якщо у них не було петельки на одязі, на відміну від мого коледжу, де такі речі просто кидали на підлогу. Вона пропонувала вішаки. Навіть, якщо у гардеробі їх немає, вона завжди мала при собі свої, дерев’яні, які робив ще її дідусь-тесля.  Кожен окремий вішак – це витвір мистецтва. Одні вішаки різьблені з мисливським сюжетом, інші мали чудернацьку форму, деякі нагадували арбалети. Бабуся іноді робила її улюблений ритуал – давала вішак відвідувачам потерти і водночас загадувати бажання. У неї були вішаки на всі випадки життя – чаклування на любов, успіх, здоров’я, гроші. Іноді її любов до вішаків доходила до абсурду, і вона пропонувала ще одну послугу – передбачення на домашніх вішаках. Тут вона вмикала свого внутрішнього детектива і починала розслідування. Чітко продивляючись поверхню, мацаючи кожен міліметр, нюхаючи та облизуючи вона могла з точністю сказати, кому належить вішак, які негаразди в родині у його власника, хвороби і таке інше. Все закінчилось, коли у черговий раз до неї прийшла тітка з вішаком свого чоловіка та попросила «поворожити». Виявилось, що чоловік не сильно то і вірний своїй дружині. Після цього був скандал, бо це виявилась правда. І адміністрація заборонила бабі Нілі ворожити на вішаках. І якось, з дуже великої цікавості, одна мадам з адміністрації спитала у неї, як їй це вдалось, у чому таємниця? Бабуся відповіла, що просто цей чоловік не дуже обачливий та «засвітився» з іншою жіночкою, коли приходив на виставу.