Гарбузовий пиріг
16.1
За спиною хруснула гілка, вдалині під натиском вітру заскрипіли старі дерева, старожили лісу – багатовікові велетні. Ноги ослабли, руки наче не мої, безвольно опустилися вздовж тіла. Повільно повертаю голову, сподіваючись, що за спиною нікого немає. Помилилася. Висока постать, одягнена в темний одяг. І перш ніж злякатися, почувся знайомий голос:
— Неллі? Ви тут одна?
— Аскер?
— Я, не бійтеся. Батько просив зібрати для нього якихось трав, — невеличка пауза, — І ось ми з вами зустрілися... — останні слова пролунали не як радість від несподіваної зустрічі, скоріше як насмішка.
— Які трави, вибачте, ви хочете зібрати в багнюці? — вирвалося в мене перш, ніж я встигла подумати, чи потрібно щось уточнювати, говорити, чи вже варто тікати.
— Трави? Я сказав трави? — розсміявся спадкоємець Гоана Тевса. — Шишок амшаріуаса, звісно ж їхніх, — хлопав хлопець неголосно в долоні.
— Ваш батько вирішив когось отруїти? — припустила я, заспокоюючи серцевий ритм.
— Так, вирішив. Після холодів у підвалі розвелося безліч гризунів. Сусідство з ними, знаєте, малоприємне.
— Розумію, — замовкла, почувши дивний писклявий звук. Комахи в цю пору року? — озирнулася, відчувши, як у шию впилося маленьке жало невеликого дротика. Останнє, що чула, коли мене покидала свідомість, — це гучний нездоровий сміх Аскера.
#4658 в Фентезі
#2267 в Жіночий роман
Відредаговано: 11.08.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
