15.1

     Затиснувши голову пальцями, наче у лещата, нервово смикаючи ногою, намагалася відволіктися від шуму невгамовних перепалок. Народ сперечався, дехто зривався на крик, дозволяючи собі бити посуд об стіну і стукати кулаком по столу. Після заходу світила залишатися в цьому місці небезпечно. Багато роботяг наприкінці робочого дня воліли зароблені копійки залишати тут, не доносячи до сім'ї. У якийсь момент все змінилося. Фарби зблякли, і перед очима виникли лінії життя: заплутані, тьмяні, ледь пульсуючі нитки. Я боялася цього стану, терплячи головний біль. Тут немає нікого, кому можна довіритися в разі втрати контролю над даром. Розправила свої лінії, усуваючи нездужання, пов'язане з напруженою обстановкою, і, піднявши очі, застигла. Тьмяні контури кількох живих істот, спалахнувши іскрою, згорали, не залишаючи після себе нічого. Нічого, чому? Різкий поштовх і знову перед очима бар із нетверезими відвідувачами, і крики, і суперечка, і... два трупи.

— Чого застигла, пава? — прохрипіла Гапія, тикаючи в мене скорченим пальцем. І як вона малюків такими руками приймає?

— Важка де?

— А ви вважаєте, їй би легко було провести стільки часу в цьому місці?

— Нормальне місце, — зі здивуванням вона обвела поглядом кімнату, трохи затримавшись на бездиханних тілах.

— Ви вважаєте, що для дівчини, яка носить життя, нормально проводити стільки часу в такій компанії? — Мені й раніше ця жінка не подобалася, а зараз розумію, що прийти сюди було величезною помилкою.

— А чим вона краща за інших? Сьогодні вона під заступництвом, а завтра з дитиною в розпусному домі. Усяких бачила, вона не перша й не остання. Беру камінням. Принесла?

— Ні.

— Можемо сходити.

— Ні. Вважаю, що моє бажання співпрацювати з вами було великою помилкою. Прощавайте.

 Не обертаючись, кинулася на вулицю. Хотілося швидше покинути і це приміщення, і цю неприємну особу. Уперше вирішила скористатися спадщиною Мілаша, покликавши лікаря з найближчого містечка. Так зазвичай чинить знать. Страшно подумати про те, якої помилки я мало не зробила. З полегшенням штовхнула двері, передчуваючи, як вдихну повітря без домішок алкогольних парів, несвіжої їжі та втомлених тіл. Спіткнувшись об поріг, стала завалюватися вперед. Розмахуючи руками в бажанні пом'якшити приземлення, вчепилася за чужий плащ. Хто б міг подумати, що володар дорогого виробу виявиться настільки слабким, що впаде зверху на мене. Кряхтячи вибачення, цей індивід совався на моїх грудях у спробах піднятися.

— Арлен, не ганьби команду, піднімайся, – почула втомлений, але приємний жіночий голос.

— Я зовсім заплутався в наших плащах, — заскулив йолоп.

— Смааааал! — протяжно, — Смал, допоможи дівчині, інакше дракон перекусить нашому найкращому зображувачу шию.

— Дракон? — прогримів бас Смала, — Дракон – серйозна особина. Вибач, довгий, — сказав він, піднімаючи за шкірку хлопця, — Але це чужа жінка. Наме, з вами все гаразд?

— Плащ промок, лікоть забитий. Ви справді вважаєте, що в мене має бути все гаразд? — обурено видала я.

— Ви дуже мальовничо розпластані. Гадаю, саме цього вас і навчали до повноліття, — скільки презирства було в простих словах.

— Припиніть єрничати і допоможіть встати, — розлютилася я на незнайомця.

— А інакше? — нахилившись, запитав він.

— А інакше вирушиш туди, звідки виринув, — пригрозила молода й доволі миловидна дівчина, підійшовши до нас ближче.

— Слухаюся, пані, — скривився здоровань.

— Смал, припини, - стягнувши мокрий капюшон, втомлено промовила незнайомка. - Ти такий самий городянин, як і кожен із нас. Нулої ночі вам, — простягнула руку дівчина.

— Доброї, — трохи розгубилася я, хапаючись за тонку й доглянуту ручку. Здавалося, що зараз усе повториться, як і з хлопцем кілька хвилин тому. Настільки тендітною виглядала панянка.

— Доброю? — усміхнулася вона, піднімаючи мене з землі. — Ночі добрими не бувають і сьогоднішня подія тому підтвердження. Я так розумію, ви щось бачили, раз так поспішно покинули місце події.

— Ні, не бачила, лише життєві потоки, які стрімко чорніли, — вимовила сумно, розуміючи, що саме так виглядає згасання живих істот.

— Потоки, значить? — приклала незнайомка два пальці до губ. — Ваше ім'я?

— Неллі.

— Ем, — здивувалася дівчина, а здоровань, виглянувши з-за її плеча, хмикнув.

— Вибачте, щось не так?

— Мене Анелія звати, — коротко опустила голову нова знайома, як роблять зазвичай чоловіки. — Але мене цікавить ваше повне ім'я.

— Вибачте, — заметушилася, згадуючи, як дістати документи зі схованки. — Зараз.

— Неллі бер Ован тіреса Евертаор Левонська, — голосно промовляла нова знайома, озираючись на Смала.

— Вона сама, — усміхнулася, — Можу бути чимось корисна?

— Можете, але це, швидше, для внутрішнього розслідування, ніж для показухи. Залишите свідчення про те, що побачили?

— Ви про нитки?

— Так. Для нашого експерта цього цілком буде достатньо. І якщо не секрет, — замовкла вона, дивлячись прямо в очі, — Що ви тут робили?