13,5

     Коли в кімнаті з'явився пізній гість, тримаючи в руках тацю з незвичними наїдками, я була одягнена. Підкинула поліно у камін, запалила кілька магічних світильників й кімнаті стало одразу тепло і затишно. Звільнила невеликий столик, який використовую для рукоділля, запропонувавши поставити тацю туди. Близько пів години було присвячено розповіді про кожен продукт і приготовану з нього страву. Це були невеликі порції, красиво викладені в маленьких піалах і прикрашені зеленим листям. В одній із піал впізнала улюблену мною з дитинства страву. Приготовану страву прикрашала гілочка кропу і кілька листочків петрушки.

— Це... — підняла очі на гарнапія, — То це?

— Тіреса Еверта має бути вихована і перш ніж ставити запитання, зобов'язана звернутися до співрозмовника відповідним чином, — патетично заявив він. Узяла одну із серветок для сервірування і ляснула нею Версавію по крилу, загрозливо звузивши очі. — Чого б'єшся, жінко?! Овочі ці з південної півкулі й приготовлені вони особливим методом. Нам їх постачають у стазисі. Зелень теж звідти. Решта страв тебе не цікавлять? — окреслив він кігтем коло над тацею.

— Чого б'єшся, жінко?! Овочі ці з південної півкулі й приготовлені вони особливим методом. Нам їх постачають у стазисі. Зелень теж звідти. Решта страв тебе не цікавлять? — окреслив він кігтем коло над тацею.

— Ні, з цими смаками зовсім не знайома, а ось цей знаю, — відібрала піалу і, прикривши очі, з'їла ще ложечку баклажанної ікри. — Овочі: баклажани, кабачок, моркву, солодкий перець і цибулю, нарізаємо невеликими кубиками. Тушкуємо близько двадцяти хвилин на невеликому вогні. Після додаємо два томати, зелень, сіль і спеції. Накриваємо кришкою, тушкуємо ще тридцять хвилин, даємо трохи настоятися і, — подивилася на чоловіка, який сидів із прочиненим ротом, — Їмо.

— Знаєш, — довга пауза, — Усе це було розказано так, ніби ти не про страву говорила, а про чоловіка, який зробив тобі приємно. Нелько, у тебе близькість-то давно була?

— Тобі-то що? — здивувавшись питанню, я забула навіть обуритися.

— За честь свою боюся, — пискляво промовив цей клоун.

— Не бійся, дитино, маленьких не ображаємо, — якомога грубіше перекривила Версавія. — Прийшов у справі чи так, скучив? — запитала вже нормальним голосом.

— Скучив, - широка лякаюча усмішка, — Чекала?

— Ні, — приховуючи позіхання долонею, відповіла я, — А ти знаєш, що їсти перед сном...

— Це шалено здорово! — закінчив крилатик мою фразу.

— Їсти, звісно, чудово, а от у сукню влазити потім зі скрипом не здорово.

— Так вона на шнурівці. Тісно – розпусти трохи.

— Не мудруй. О! Друже мій любий, а скажи-но мені, що значить несужая?

— Для кого це ти несужа? — здивувався він.

— Та начебто для судді, — відповіла я не зовсім упевнено.

— Лаврика?

— Максайта? Ні, я маю на увазі зовсім іншого дракона. Несужа? Тобі ніхто не розповів?

— Ні, — похитала я головою.

— А ти справді вважаєш мене другом? — раптом серйозно запитав він.

— Вважаю, — цілком щиро кивнула я.

— І не припиниш спілкування, попри всі мої недоліки? — допитувався крилатий.

 — Присягаюся! — урочисто підняла палець догори.

— Присяга зворотної сили не має. Подумай, — попередив гарнапій.

— Будь-які події можуть вибити з колії, бути непереборною перешкодою на життєвому шляху, але лише зрада здатна тебе зламати, знищивши остаточно. Присягаюся залишатися твоїм другом незважаючи ні на недоліки, вибрики і дії, які не несуть у собі загрози іншим. Приймаєш мою присягу?

— Приймаю. Неллі...

— Я розумію, наскільки це відповідально. Знаєш, — я замовкла, і виникла пауза, сповнена болем і не найприємнішими спогадами, — У моєму житті були люди, які називали себе друзями, але лише доти, доки я їм допомагала. Сталося так, що допомога знадобилася мені і... всі кудись випарувалися. Мені було тоді так погано й прикро.

— Ти хотіла зробити їм боляче?

— Не хотіла, але думала над цим. Довго думала. Ситуація сильно підкосила мене і мою віру в людей. Можливо, покарай їх провидіння або магія, мені було б легше. Я жахлива, так? — глянула я на Версавія.

— Ні, цілком симпатична. Це було твоє право — думати про них погано і бажати того ж. Розумієш?

— Тепер так, а ось тоді, — обірвала себе, не ставши розвивати неприємну тему, давно вже вкриту товстим шаром інших подій. — Так що там щодо несужаї і навіщо ти приніс усю цю їжу?

— Почнемо з їжі, тут простіше пояснити. Що ти знаєш про гарнапіїв?

— Небагато. Ви не мешкаєте серед людей й рідко залишаєте міцні стіни кам'яного містечка. Сильні фізично, володієте величезним магічним потенціалом і вкрай недружні.

— Так-так, а ще ми не гребуємо випити чужої крові, — усміхнувся Версавій, трохи піднявши краєчки губ. — Ми вільні. Вільні від правил, стосунків, прихильностей. Кожен із нас обирає свій шлях сам і слідує йому.

— Вільні у стосунках? У твого батька дві дружини, — не змогла втриматися, щоб не поцікавитися. Хоча виглядали вони цілком гармонійно, а поводилися як велика і дружна сім'я.