12.1

     З вуст у вуста лунає переказ про створення світу Плуани, світу, що вийшов із мороку, холоду і порожнечі. Багато ауертів тому Великі звернули увагу на магічні хвилі, що оперезали вселенське тіло. Уламок, кутаючись у силових лініях, ріс і міцнів. За ним спостерігали, його підживлювали і одного разу на раді Вищих ухвалили, що час запалити життя і зачати новий світ. Води єдиного океану вперше накрили жовті піски порожньої планети, піднімаючи з чорних глибин сушу, розрізану гострими піками величних гір. Пустельні рівнини могли виявитися згубними для перших мешканців, тому передгір'я оперезали ліси. Зацвіли луги, відвойовуючи у піску територію. Заструменіли потоки, які розпорошили гори тонкими венами. Вода несла життя, але не спокій. Дика магія, що зберігала і вкривала планету від пекучих бур чорнильної порожнечі, вдихнувши зміни, пішла вглиб, ставши серцем світу. Серце билося, пульсувало, живлячи Плуану, але не дозволяючи народитися двоногим. Магія відкидала створених за подобою Вищих, губила їх. І вирішено тоді було заселити світ прийшлими, чужими істотами. Дозволивше їм адаптуватися, вижити, прийняти магію. Багато з них, які прийшли як добровільно, так і ні, загинули. Сумували творці, розширювали канали, вливаючи себе в скелі, землю, воду, лаву. Але не отримували потрібного результату. Річ у тім, що, подарувавши частину душі, творці світів міцно пов'язували себе і своє дітище. А дитина має рости й розвиватися, підживлюючи своїх батьків. Без підживлення творець слабшає, втрачає магію життя. Ортус і Туа були молоді й недосвідчені, і тоді вони вирішили закликати стихії: Жия — відає водою, Каел — підкорювач повітря, Ваер — близький до вогню, і Плу — яка знала таємниці землі. Разом вони випалювали отруйні рослини, готували землю для корисних культур, сіяли трави, опріснювали воду в озерах. Змінювали русла річок, проводячи воду вглиб материків і налагоджуючи баланс. Створювали клімат, придатний для виживання й існування прийшлих. Працювали рука об руку, пов'язуючи магічні потоки воєдино. Трудилися, але не розуміли, що не так. Світ немов неживий. Ось і трава зелена, але не яскрава. Дерева високі, що радують око розмаїттям, але стоять, немов воскові. Поля, всіяні строкатими квітами, але не розносять аромату, що вабить комах. Тоді на допомогу друзям прийшла красива молода Богиня Адіта, середня дочка Діаката, радника Вершителя. Витончена діва із золотим волоссям у повітряному одязі та з прозорими крилами за спиною. Вона грайливо вдихала життя у створене, змушуючи струмки дзюрчати, дерева співати пісню вітру, а траву іскритися вранці в росі. Чоловіки були вражені діями Адіти й самі не помітили, як стріли любові пронизали душу, взявши два серця в полон. Ніхто не відає, що сталося між молодими людьми, але після того, як світ заграв фарбами і життям, Боги злетіли в небеса, ставши вічними супутниками нового світу, розділяючи його на світло і темряву. Стихії ніколи не стають на чийсь бік, протегують лише тим, хто володіє їхньою часткою, навчаючись і вдосконалюючи дар.

— На Землі існує чимало різноманітних сказань, легенд, міфів. Рімарі, ви чудовий викладач. От тільки прийшли? Я теж, здається, прийшла.

— Це легенда, яку всі знають. Знати її, а при нагоді й розповісти, ти просто зобов'язана. І бажано голосно. Чужинці, що ввібрали магію, стали правителями, і тепер можновладці бояться тих, хто приходить ззовні, з тієї самої причини. Ти і будь-який інший прибулець можете нести загрозу створеним і обумовленим кордонам. Хоча це все дурниці. Ті, хто приходять, частіше настільки дезорієнтовані, що навіть імені свого вимовити не можуть. Для завоювання потрібен чіткий і продуманий план. Хто, скажи мені, на самоті його може здійснити? Ніхто. Ну або зовсім відчайдушний і магічно обдарований прибулець. Так достатньо ставити таких під контроль, а не бездумно знищувати. Дурні. Правду хочеш знати? — запитала Рімарі пошепки, лукаво блиснувши очима.

— Яку? — я прогриміла ніжками стільця, присуваючись ближче до Рі. — Про що? — теж зашепотіла, озираючись на двері.

— Хоча б про те, — довга пауза, — чому світла Адіта раптом розділила елем на темну частину з Ортусом?

— А ви, ви знаєте?

— Кхим, — неголосно кашлянула леді, шкідливо посміхнувшись, — Ага. Я люблю збирати різну інформацію. Правду про легенду створення Плуани роздобула найпершою. Випадково, але відтоді захопилася збиранням різних даних, навіть непотрібних на перший погляд. Розповідати?

— Не терпиться поділитися? — щось було в словах Римарії. Я не могла вловити... гіркоту? Ніби вона хоче не поділитися знаннями, а розділити зі мною таємницю.

— Мовчати немає сил, — театрально прикладена жінкою долонька до чола смішила. Мені навіть на мить здалося, що шкіра на обличчі жінки розгладилася, а очі блиснули, надавши вигляду хижості. — Слухай. Пройшовши навчання, два послушники були направлені на освоєння нового магічного світу. Вищими не народжуються, всупереч загальній думці, ними стають, проходячи тривалу підготовку в закритих храмах. Що там вивчається або як довго все це триває — невідомо. Будь-хто з деміургів може стати творцем, здолавши численні випробування і отримавши достатні навички. Та й до цього закріпивши знання — створивши новий світ зі своїми правилами і двома новими расами. Але це ще не кінець. Світ має не просто вижити, йому належить розвиватися, зміцнюючи позиції творців. Який відводиться для цього термін? Вважаю, не малий, хоча вірогідною інформацією не володію.

— Тобто світи... це... це чиясь дипломна робота? — жахнулася я, згадуючи Землю.

— Роз'ясни, — дама, вмостившись на стілець, розправила складки пишної спідниці. Поправила волосся, зібране в просту зачіску і, нахиливши голову набік, трохи підняла брови.