10.1

— Увага! Підніміть долоні вгору і повторюйте за мною слова присяги. Попереджаю, за будь-якої спроби сказати неправду, ухилитися від прямої відповіді або приховати інформацію, завіса змінить свій колір. Передбачене за це покарання визначає суддя. Повторюйте. Присягаюся казати незалежному судді Максайту Наїру Волеру Нугесу правду, якою б вона не була, — невеличка пауза, імовірно, для того, щоб ми змогли вимовити слова, — Третє коло! Хочете, щоб я стояла поруч із вами під час бесіди із суддею? Таке відбувається, якщо будь-хто відмовляється вимовляти слова. Знаєте, рідко кого влаштовує моє сусідство, — з лінощами в голосі додала дівчина, — Антилове коло оголює сутність кожного, позбавляючи будь-якого магічного захисту і тимчасово звільняючи від усіх зобов'язань, навіть даних у храмі. Мені пройти до вас?

     У відповідь ми нічого не почули, лише помітивши, що всі завіси стали одного відтінку. «А цікаво тут влаштовано», — подумала я, вгризаючись у довгастий плід і відкушуючи від нього шматочок. Як смачно... у-у-у-ум, заплющила очі від задоволення, смакуючи ароматну трохи в'язку м'якоть.

— Смакота яка, — промовила в порожнечу, як мені здавалося.

— Смачного, несужа, — промовили приємним чоловічим голосом.

— Дякую, — розплющила очі, не зовсім розуміючи, як поводитися. Переді мною, схрестивши на грудях руки, стояв господар невихованого коня. Ці дивовижні очі з ромбоподібною зіницею складно було забути, особливо постійно повертаючись до них уві сні.

— Гарний апетит і теплий одяг – запорука здорового потомства, — промовив незнайомець, тепло посміхнувшись, — Коли забереш свій дивний предмет?

— Який предмет? — я мало не вдавилася плодом, який так і не встигла прожувати.

— Який був на твоїй голові того вечора, коли ми зустрілися.

— Шапка? — я поставила тарілку і піалу на підлогу поруч зі стільцем.

— Ем, з таким м'яким круглим ось тут, — продемонстрував чоловік на своїй голові те місце, де приблизно кріпився бубон.

— Ви що, міряли мою шапку? — усміхнулася я, уявивши, який це мав вигляд.

— Та як ти могла таке подумати! — голосно, але, судячи з посмішки, удавано, обурився вершитель чужих доль. Я ж, так розумію, він і є суддя?

— А мітла? — вирвалося швидше, ніж встигла подумати.

— Мітла? — підняв він брови, — Так її Жигер з'їв.

— Як з'їв? — жартівливо насупилася я.

— Не відаю, що ви там не поділили, але він її з'їв. Всеїдний він. Давай про особисте потім поговоримо. Повернемося до справи?

— Добре, — цікаво тільки, про яке таке особисте ми будемо розмовляти і коли це потім? Загадковий він якийсь. Волосся заплетене в безліч кісок, що щільно прилягають до голови. При цьому вгадати їхню довжину неможливо, оскільки кожна підвернута і закріплена джгутом. Брови неширокі, чорні, згинаються над повікою, надаючи обличчю строгості. Ніс звичайний, шкіра оливкового кольору, на щоках невеликі борозни від старих шрамів, що спускаються вниз і ховаються за комірцем-стійкою.

—— Цікавить мене наразі, хто це зробив? — кивок на моє обличчя, — Слухаю, — він нервово смикнув ногою.

     Що говорити? Я зовсім не знайома з тутешнім соціумом, знаю лише те, що чула від інших. Чи не нашкоджу Єсі? А що, як бовкну щось про своє походження і підставлю друга Мілаша, який допомагав із документами. А-а-а-а-а-а, паніка в моїй голові набирала обертів, обпалюючи вже не тільки щоки, спускаючись нижче до шиї. Дихання збилося, і сильно заболів живіт.

— Мошшшно? — почула голос секретаря, як крізь товщу води. — Суддя, — звернулася вона до чоловіка, — Дівчина впершшшше в такій ситуації, вона вважає, що її покарають. Дозволите пояссснити її права?

— Добре, — у голосі Максайта відчувалося здивування. — Я поки опитаю Повиновича, — після цього він зник з поля зору, залишивши мене наодинці з дівчиною.

— Ти шшшто творишшшш? — м'яко зашипіла вона. Зараз не прихована ілюзією, — Хочешшш у в'язницю?

— Ні, — замотала головою.

— Тоді зззбериссся і розкажи, які події привели тебе туди, де з'явивсссся патруль. Більшшше нічого не потрібно. Збирайссся, — промайнувши хвостом, усіяним яскравими лусочками, манасара зникла за завісою, залишивши мене саму.

Добре говорити іншим: зберися, розкажи, не бійся. Та я вперше опинилася в суді, та ще й не зовсім розуміючи, за що, і як хто. Відкинувшись на спинку стільця і заплющивши очі, глибоко задихала, заспокоюючись. До того моменту, як суддя повернувся, я, взявши себе в руки, готова була відповідати на запитання.

     Збентежена присутністю симпатичного чоловіка, давала правдиві відповіді на поставлені запитання. Мені здалося, що охоронець законності вже намалював картинку того, що сталося. Цікавлячись тепер лише незначними деталями, він, немов художник, доповнював полотно останніми мазками.

— Ви впевнені, що сказане тут і зараз є правдою? — помовчавши, поцікавився він у мене.

— Так, — відповіла я, і яскравий спалах, висвітливши приміщення, прибрав усі завіси, що розділяли нас.

— Наме і напе, у залі присутні: обвинувачена солдатом Кертом Брутусом у нападі п'ятого ступеня. Це раптовий напад при виконанні, — вніс роз'яснення суддя, — На койра Б'єр Ювіналі; Неясей Аюнар, син безслідно зниклого ремісника, що став опікуном для своєї сестри і не заявив про це в мерію, згідно із законами міста; Ксен Роюзл, розшукуваний за грабежі у віддалених місцях нашого світу. Ці особи мають домагання до високородної Неллі бер Ован тиресе Еверте ор Левонської, вимагаючи у суду справедливого рішення щодо вищеназваної особи. Претензії серйозні, проте до кінця не обґрунтовані. Як третіх осіб суд залучив: йорка Альнар фір Роноаля, що несе відповідальність за підлеглого; койра Бьйора Ювіналі як потерпілого, — м'яко мені посміхнувся суддя, — І рийкона орійк Альошиу Повиновича як свідка. Маючи статус незалежного судді, що несе на собі повинність бути справедливим, спираючись на закон світу Плуана, міста Толот, який має свої закони і правила, прописані і закріплені в храмі біля каменя Богів. З огляду на різницю в расовому вихованні, звичаях і взявши до відома вищесказане, виношу рішення... — пауза затягувалася. — Койр Бйор Ювіналі, коли бував на посаді, дозволив собі зайве, запропонувавши не представленій тут Єсенії Аюнар близькість. Своєю чергою, Неллі бер Ован тиресе Еверте ор Левонській не сподобалися жести, спрямовані на її робітницю, яка взяла зобов'язання, згідно з нашими законами, закріпивши останнє в храмі. Тут варто тільки дивуватися мужності молодої наме, яка зуміла поставити на місце знахабнілого койра. Який, до речі, зняв з останньої підозру в обвинуваченні, визнавши провину за собою. Рядовий Керт Брутус!