Розділ 10

     Повільно йдучи під руку з сильним, впевненим у собі чоловіком, уперше в житті відчувала себе жінкою. Шкода тільки, що обставини не відповідні. Можу тільки уявити, який вигляд наша процесія має збоку. Те ще видовище. Під конвоєм ведуть дівчину, притримуючи за руку, щоб не втекла; на обличчі засихає кров; плащ забруднений, манжетка бовтається... Ми, жінки, дивні істоти, здатні, абстрагуючись від дійсності, малювати райдужні картинки, нагороджуючи навіть найзапекліших покидьків чеснотами. А знову потрапляючи в реальність, засмучуватися через те, що це було все неправдою.

     Увійшовши в будівлю мерії через бічні непримітні двері, перший звук, який довелося почути, був голос Дідіма ам Оганеса. Юркнувши за широку спину бороданя, спробувала натягнути капюшон глибше.

— Наме Неллі, нас не видно. Та й він не знає про цей вхід. Будівля поділена на секції, кожна з них перебуває в підпорядкуванні різних органів. Мер, секретарі та реєстратори розташовані лівіше, а суддівський сектор — в іншому крилі, до якого ми пройдемо коридором для патрульних.

— Просто..., — запнулася я під сміховинним поглядом із лапками зморшок у куточках очей.

— Що? — усміхнувся Альошиу.

— Чути так, ніби він зовсім поруч.

— Це особливість у будівлі така. Ми не тільки стежимо за порядком у місті, а й за порядком на місцях.

— Секретну інформацію зараз мені видаєте? — з підозрою запитала в нього.

— Не секретну, однак, — примружив очі мій поводир, — Чому видаю — не знаю, — наблизив обличчя, роздивляючись мене з цікавістю. — Яким даром володієте, наме?

— Потрапляти в неприємні ситуації, — сказала те, що перше спало на думку.

— Це не дар, а особливість. Ходімо, — схопивши мене за руку вище ліктя, він потягнув далі коридором.

     Тепер мені знову страшно, і ноги, які не хочуть іти, чіпляються одна за одну, погрожуючи звалити свою недолугу господиню, наставивши нових синців і забоїв. Дивний цей Альошиу — нервовий і з постійними перепадами настрою. Коли посміхається, навіть виглядає милим, а ось коли раптово починає злитися, абсолютно не зрозуміло на що, так і хочеться відійти від нього трохи далі. Плекаю надію, що розгляд не затягнеться надовго, і незабаром я, опинившись удома, про все забуду.

     Подальший шлях темним вузьким коридором ми пройшли в мовчанні, вийшовши в просторий зал. Приміщення неправильної форми з чотирма колонами і трьома панорамними вікнами, біля яких у горщиках чахнуть декоративні колючі кущики дисмордини. Стиглі ягоди цього чагарнику, за правильного використання, можуть замінити нашенську валеріану. А ось висушені плоди, перетерті до порошку і заварені разом із гравіаном, подіють на організм як віагра. Такий засіб підійде як чоловікам, так і жінкам. Нещодавно із сусіднього села мені передали замовлення й оплату на густий відвар із дисмордини для збудження і розмноження місцевих корівок. Довелося шукати рецепт у кабінеті в Мілаша, купувати відсутні інгредієнти в Лінаро і готувати диво-настій. Остерігаюся одного: не знаю, подіяв відвар так, як очікували замовники, чи ні, адже перевірити його дію було ні на кому. Задумалася, геть забувши, де і для чого перебуваю.

— Доброго дня, — почули за спиною слабкий жіночий голосок.

— Здрастуйте, — усміхнулася я незнайомці.

— Я секретар незалежного судді Максайта Наїра Волера Нугеса, — ненадовго дівчина схилила голову. — Ви прибули без попередньої заявки. Потрібно буде почекати. Чим можу полегшити ваше очікування?

— Дякую, мені нічого не потрібно, — відповіла я дівчині.

— Вам? — уточнила вона в інших.

— Дякую. Ні, — відповів за всіх бородань.

     Дівчина пішла так само тихо, як і з'явилася. Після інциденту стояти було важко. Кров, що йшла з носа, висохла, стягнувши шкіру на обличчі. Пульсація травмованого органа не давала забути про те, що виглядаю я так, як себе і відчуваю – паршиво.

     Похмурість приміщення, в якому довелося очікувати, наводила на думку про особистість судді. На секретаря без сліз і поглянути не можна: невисока дівчина з тьмяним волоссям, тонкими ручками і блідою шкірою. Напевно, цей самий незалежний Нугес той ще деспот. Йому шкода, чи що, організувати обід для співробітниці або оклад переглянути, трохи збільшивши. Он, коли посміхається, вона дуже навіть миленька, і очі блищать, і вся ніби перетворюється. Посміхнулася у відповідь, махнувши рукою. Дівчина встала з-за столу, вийшла в непримітні дверцята, повернувшись звідти з глечиком і відрізом тканини.

— Давайте я вам допоможу, — змочивши куточок, вона націлилася відтерти моє обличчя.

— Дякую, — сумбурно подякувала їй, — може, я сама?

— Будь ласка, — простягнула вона мені вологу тканину. — На підборідді багато і права щока сильно забруднена. Хто вас так?

— Дурість, — покаянно опустила я голову.

— Дурість? — тоненькі бровки дівчини зійшлися на переніссі.

— Так. Не подумала, чим може все закінчитися, — посміхнулася я їй.

— Не подумала? — перепитала вона, вказуючи, де потерти ще.

— Мені здавалося, патруль покликаний охороняти вулиці міста, а не пропонувати городянкам непристойне і валяти по бруківці за те, що їм відмовили.