Розділ 5

     У кріслі, біля ліжка, із заплющеними очима і спершись сутулою спиною на високу спинку, сидить старий. Обличчя безтурботне, з безліччю зморшок. Високе чоло обрамлене неслухняним сивим волоссям. Тонкий прямий ніс, губи щільно стиснуті в лінію. Світлі короткі вії тремтять, ніби старий і не спить, а, як хлопчисько, нашкодивши, нишком підглядає. Пошарпана біляста борода спускається вниз до ключиці, прикриваючи гостре підборіддя і шию, всипану пігментними віковими плямами. 

— Мілаш, — тихо й протяжно покликала того, хто взявся опікуватися іншосвітньою дівицею, наживши собі цим проблем. Старий навіть не ворухнувся. Долаючи слабкість, я повільно встала з ліжка і попленталася до закутка, де на громіздкій скрині лежав плед. Вкрила старого, повернувши його голову так, щоб не затікала шия, і вирушила назад у ліжечко. Сил моїх тільки й вистачило на ці нехитрі дії. Та що зі мною? Можливо, це адаптація? Ні, не може бути, минуло занадто багато часу. Застудилася в лісі? Симптоми нагадують гостру форму застуди, та ще й ця слабкість. Нічого страшного, тепле рясне пиття плюс сон швидко поставлять мене на ноги. Заплющила очі, провалюючись у темряву, яка гойдає своє нерозумне дитя в колисці, даруючи сили та спокій.

     Яким же було здивування, коли після мого пробудження завжди спокійний і розважливий старий раптом емоційно вибухнув. Він розмахував руками, тупотів ногою, кричав і вимагав, щоб, доки я не опаную досконало дар, нікому не намагалася допомагати! Присоромлено втискала голову в плечі, вдаючи, що слухаю. Слова пролітали повз і, з дзвоном брякнувшись об стіну за моєю спиною, обсипалися дрібними уламками. Так уже вийшло ще з глибокого дитинства, що при підвищенні на мене голосу я перестаю чути опонента. Ось і зараз чесно намагалася зануритися в суть. З довгої і полум'яної промови старого зрозуміла лише те, що йому не байдуже - погано мені чи добре. У грудях потеплішало і стало тісно. Не стримавшись, шмигнула носом, відпустивши на волю почуття і гарячі сльози. Мілаш, який не очікував такої реакції, розгубився, замовк, присів поруч і почав гладити по волоссю. Старий завжди виділяв мою стійкість до труднощів, вона йому імпонувала. А тут не витримала і розплакалася. Від нехитрої ласки потік сліз вичерпався, і чоловік уже абсолютно спокійно повідав про останні десять днів, проведених мною в забутті. Заспокоїв, коли занепокоїлася про шиваль, запевнивши, що з нею все гаразд, і вона прискореними темпами йде на поправку. Каже, довелося навіть сваритися з нею, щоб поки вона не пробувала вставати на ноги. Ви тільки уявіть собі: дідок невисокого зросту, вдягнений у подовжену туніку темно-зеленого кольору, з вибіленим часом і досвідом волоссям до плечей сперечається з пораненим звіром незвичної масті та, судячи з усього, не найлагіднішої вдачі. Посміхнулася, подякувавши за турботу. Він, скориставшись моментом, витягнув з мене присягу, сенс якої до банальності простий: вчитися, практикуватися, слухатися, допомагати. Погодилася.

     Навчання почалося. На словах було все простіше і зрозуміліше, ніж виявилося на практиці. Сидячи в темній кімнаті зі щільно притуленими шторами, потрібно відчути внутрішню силу. Ту силу, про яку я не мала жодного уявлення. Ця загадкова сила, як пояснював учитель, може мати різні форми. Може випромінювати тепло, дзюрчати, немов водиця, і бути кольоровою. Складно було контролювати міміку, слухаючи й не розуміючи, що саме від тебе хочуть. Втомившись від вигляду мого здивованого обличчя, учитель прикрикнув: «Шукай давай!», — і пішов, стукнувши дверима. Залишившись одна, я опустилася в позу лотоса. Ну як лотоса... схрестила ноги по-турецьки. Начебто так медитувати належить? Заплющила очі, розслабилася і почала гадати та прикидати в умі, чи зійде за знак таємничої сили, яка вклала мене в ліжко, родима пляма на правій частині півпопи, та чи варто потурбуватися про інші плями? Може, це горезвісні чорні мушки, котрі танцюють перед очима під час різкого повороту голови? Ніколи не захоплювалася будь-якими практиками, тому навіть уявити не можу, про що наполегливо просив Мілаш. Чесно, мружилася, терла між очей пальцем і напружувалася так, що гуділо у вухах. Зосередившись на одній вигаданій точці, я намагалася згадати хоч дещицю інформації про йогів. На худий кінець і про баптистів підійшло. Хоча до чого тут баптисти? Цих завжди турбує матеріальне. Ех, засмучувати старого не хочеться, проте надовго мене не вистачило. Не відшукавши в собі дефектів, вирішила піти провідати хворобливу тваринку.