Розділ 2

     Йде друга доба мого добровільного ув'язнення. Мілаш, сховавши мене на горищі й обміркувавши ситуацію, вирішив усунути будь-які ознаки перебування іномирянки як на вулиці, так і у своєму домі. Чесно кажучи, навіть не уявляю, як йому вдалося відшукати ті місця, де я могла залишити сліди. Блукала-то я по всьому містечку, а де саме була – не згадаю навіть під тортурами. На це Мілаш лише відмахнувся, загадково посміхнувся і запустив руку в прикріплений на поясі мішечок.

     Кімната, напрочуд, виявилася просторою, хоча й мала низьку, трохи скошену стелю. Перший час пересувалася, пригинаючи голову, боячись зачепитися верхівкою за балки, які тримають дах. Одне з вікон, кругле і глухе, виходило на бік, де добре проглядався робочий квартал. А ось друге, широке, у формі арки, виходило на головну вулицю, відкриваючи чудовий краєвид на місто. Брукована доріжка, злегка вигинаючись, спрямовувала погляд від цієї точки прямо до невеликих воріт. Північних, як пояснив Мілаш. Він дозволив перебувати біля великого вікна скільки завгодно, але лише за однієї умови – не відсувати щільну тканину з незвичайним візерунком. Погодилася, бо все було чудово видно і крізь завісу.

     У будинку буває помічниця по господарству. У неї немає чіткого графіка, тому дозволити собі спускатися вниз я не можу. Дати дамі вихідний теж не можна. З моєю появою в домі, як учениці старого чародія, у дівчини можуть виникнути підозри й запитання. Усе має бути буденно, як і зазвичай. Мілаш підіймався на горище чимало разів, приносячи потрібні речі. Вразило те, наскільки старий уважний до дрібниць. У шафі висіли три абсолютно нові сорочки, на полицях красувалися два комплекти постільної білизни та кілька відрізів м'якої тканини, які використовують тут замість рушників. У кутку за розмальованою ширмою захований широкий таз, призначений для підтримання рук у чистоті та обмивання тіла. Звичний унітаз замінив розмальований горщик із кришкою у вигляді балерини, яка своєю пачкою сором’язливо прикриває чужі відходи життєдіяльності. Горщик збентежив настільки, що я, крутячи посудину в руках, на якийсь час випала з реальності. А ось дідок сприйняв мою загальмованість за необізнаність у використанні цього інвентарю. Забравши в мене предмет дитсадкового виховання, поставив його на підлогу, відкрив кришку, а потім, проявивши акторський талант, сів у урильник і, постукуючи пальцями по колінах, став зображати розумовий процес, раз у раз піднімаючи очі вгору. Напевно, чоловіки думають, що жінка, яка сидить на самоті на дитинчаті унітаза, саме так і робить. Потрібно розвіяти міф, не образивши актора і не зачепивши глибинні струни вразливої душі. 

— В принципі, я знаю, для чого потрібен горщик, — промовила я, посміхнувшись. 

— Тоді чому стоїш із таким обличчям, ніби в голові одна нитка? — покрутив він пальцем біля скроні. 

— Це ви звивини так зараз обізвали? — дзеркально повторила я рухи старого. 

— Не відаю, до чого тут викривлені лінії... Що це, знаєш? — потрусив кришкою-спідницею балерини. 

— Знаю, — кивнула. 

— А чого тоді застигла, ніби витвір мистецтва в руки взяла? — забурчав Мілаш. 

— Уперше бачу такий собі симпатичний горщик для дорослих. А тут у всіх такі? 

— Ні, не у всіх. Хто бідніший — дірку на вулиці копає, оббиваючи рейками на кшталт паркану... А ось заможні — ті собі можуть дозволити на першому поверсі спеціальну яму вирити, куди все і зливається. 

— А як же запах? — перед очима спливла картинка громадського туалету під час ярмарку майстрів, який мер нашого міста проводив щороку. І щороку проблема була лише в одному — нестача громадських вбиралень.

— Магічне каміння заряджене на приховування неприємного аромату, щоправда, це ніяк не допомагає тим, хто займається чищенням ями. Камінь не здатний до повного знищення запаху, він лише блокує, утримуючи амбре в спеціально відведеному місці. 

— А у вас і така робота є? — і чого так дивуватися, начебто на Землі відходи самі по собі зникають. 

— Є, є, і ця робота добре оплачується. Будь-яка робота неприємного характеру оплачується добре, — самовдоволено заявив дідок. 

— А чому не спробувати вивести труби за межі будинку? Звичайно, навряд чи це полегшить роботу з очищення ями, зате із запахом боротися буде простіше. 

— Які труби? Куди вивести? — здивувався Мілаш, піднімаючи брови й розводячи руки в сторони. Схоже, він в будь-якій ситуації так робить, ніби опору шукає. 

— А як у вас у зливну яму рідина потрапляє? — вирішила я уточнити для початку. 

— Тверда кишка ертрополіса верхньою широкою частиною пристосована до зливу, а інша її частина веде безпосередньо до ями, — поводячи в повітрі руками, і, судячи з усього, зображуючи цю саму кишку, як дитині пояснив він. 

— Що за тварина така, ертрополіс? — не вгамовувалася моя цікавість, уявляючи тварину, яка зі всіх ніг тікала від варварів-сирунів.

— Гігантський хижий звір, мешкає на кам'янистих уступах Маоантійського океану. 

— Щоб воно поскисало, — сплеснула руками, — і як ви ще не винищили всіх звірків із масовим каналізаційним відведенням? 

— З чим? — не зрозумів дідок, обсмикуючи донизу задраний рукав. 

— У моєму світі така система називається каналізацією. Тільки замість кишки ми використовуємо труби. Зовні вони дуже схожі на кишку вашої бідної тварини, — прийшла і моя черга роз'яснювати. Загордилася, поправивши волосся й одяг.