1.2

— Стоп, — різко зупинив мою промову гостинний дідок. — Мила, тебе занесло до нас не в найспокійніший час. Тут ти не повинна нікому казати, звідки прибула. Вояки в своїй основі народ малограмотний, оточення в них відповідне. Зовсім недавно було підписано пакт про рівність народностей і ненапад на сусідів. Тебе можуть прийняти за шпигунку. Якщо не хочеш неприємностей, то, крім мене, більше ніхто не повинен знати правду про твоє справжнє походження. 

— Що? Шпигунку? — пам'ятаючи деякі факти з історії, мені найменше хотілося опинитися в руках дізнавачів або ще когось відповідального за цілісність міста чи країни. Зазвичай живими після їхніх екзекуцій не виходив ніхто. 

— Поки ми не придумаємо, як тебе убезпечити, тобі доведеться ховатися від усіх, — вбив цвях у мій персональний ящик старий. І я йому вірила. Дурість це чи інтуїція — життя покаже. 

— Ховатися? — перепитала я, нервово заправивши за вухо довгий чубчик, що падав на очі. Захотілося зітхнути, застогнати і, напевно, розплакатися. 

— Тільки не хвилюйся, все налагодиться, — підійшовши, обережно погладив моє плече дід Мілаш, як я стала його про себе називати. — З будь-якого становища завжди є вихід, потрібно лише пошукати, і він знайдеться. Розкажеш, як тобі вдалося приманити мандрівний портал? — подивився на мене, немов допитливий старий. — Ходімо, присядемо ближче до тепла. 

— Мандрівний портал? — шмигнула носом, знову витерла його рукавом, встала і пішла до каміна, де стояли два крісла, оббиті щільною тканиною темно-зеленого кольору. 

— Мені здається, у своєму світі ти потрапила в мандрівний портал. Це природне явище може виникати лише в місцях скупчення енергії. Твій будинок розташований у скелі?

— Ні, — нервово усміхнулася я, — у мене не будинок, а квартира. Звичайнісінька однокімнатна квартира в спальному районі міста. Я живу на п'ятому поверсі «сталінки», — навіщо-то уточнила я, виставивши вказівний палець догори й указуючи на стелю. 

— Ні про що мені це не сказало, — очікувано вимовив дід Мілаш, але швидко глянув угору. — Може, поруч із твоєю квартирою проходять бурхливі потоки річки? 

— Потоки проходять, — закивала, згадуючи аромати цієї самої річки, — але не річки, а каналізації. 

— Ка-на-лі-за-ції? — по складах повторив незнайоме слово дід. У його очах спалахнула непідробна цікавість. 

— Послухайте... — зам'ялася я, не знаючи, як до нього звернутися. На ім'я ніби як незручно. 

— Мілаш, — підказав він. 

— Незручно якось, — озвучила я свої сумніви. 

— Чому? — насупився дідок. 

— Ви мене старший, — пояснила я свої сумніви.

— Прикро звучить, — похмурився дідок, — Дівчинко, на нас чекає нелегке завдання зберегти твоє життя і свободу. А ще придумати, як зробити так, щоб ти тут повноцінно жила, а не існувала. Називай мене на ім'я і не звертай уваги на вік. 

— До-добре, — затупившись, пролепетала я. Перспектива існувати не додавала впевненості. — Мілаш, не будемо зараз заглиблюватися в різницю світів. Потім, — махнула рукою, — якщо вам так цікаво, я розповім і відповім на будь-які запитання. Там, де я живу, немає ні печер, ні річок, ні гір. Крім старого парку, там немає нічого, що могло б викликати або притягнути таке природне явище, як невідомий нашій науці мандрівний портал. 

— Значить, його притягнула ти сама або притягнуло тебе, — не здавався він. 

— Навіщо це? — я задумливо почухала кінчик носа. Та я навіть книжок про інші світи ніколи не читала. Я взагалі мало цікавилася подібною літературою, і фільмами подібними теж цікавилася мало. А якщо подумати, взагалі не цікавилася. То навіщо я порталу? Запитання, звісно, не озвучила. 

— Майбутнє покаже, — загадково вимовив Мілаш. — Я маг-самоучка, багато чого з літератури мені недоступне, оскільки подібні книжки є тільки в спеціалізованих закладах, при храмах і в правителів, які навчають своїх нащадків самостійно. 

— А чому так все засекречено? Чому знання приховують від більшості? Ваша еліта побоюється за своє життя?

— Ні, за дар, — скривився Мілаш, — Яким через необережність аристократи можуть нагородити незаконнонароджену дитину. 

— А що, засобів запобігання у вас напевно ніяких немає? Що ви так боїтеся незаконнонароджених? — запитала я і почервоніла, опускаючи очі. 

— Що ти маєш на увазі? — одна брова дідка ледь помітно піднялася. 

— Засоби, що запобігають незапланованій вагітності, — випалила на одному диханні. 

— Є таке, ми не зовсім відсталі, — хмикнув дід Мілаш, усміхнувшись. — Суміш трьох трав дає змогу чоловікові бути повністю впевненим у безпечній близькості. 

— На який термін? — поцікавилася я. Треба ж, у них тут мужики оберігаються. Дивно якось.

— До тридцяти змін вигляду нічної діви. Приймати краще двічі, на нулу що зростає та спадає. 

— Нула? — не зрозуміла я. 

— Одне з нічних світил. Для жінок склад зілля трохи складніший. Зате приймати його можна, коли вістря світлої нули схиляються перед парою, що дарує життя. 

— Насилу розумію, про що ви говорите, залишається тільки здогадуватися, — злегка поморщившись від нерозуміння, сказала я. Значить, і жінки тут щось приймають. Я дивлюся, народ тут вельми обережний щодо планування дітей.