Розділ 1

     День не задався з самого ранку. Гуркнувши стрілками, старий будильник обурливо буркнув та замовк. Дратівлива трель не довбала по макітрі, загрожуючи барабанним перетинкам. У незвичній тиші вівторка спалося дуже солодко. І подушечка м'якенька, і ковдра тепленька, і простирадло під п'ятою точкою не зібралося до купи, як зазвичай. У цьому стані блаженства я провела більшу частину часу, який зазвичай відводився на сніданок та підготовку до роботи. Лише ранкове бажання по-маленькому прояснило ситуацію, попутно позбавляючи мене як поживного сніданку, так і приведення обличчя з волоссям у придатний для виходу на вулицю стан. Вбігаючи у широко відчинені ворота, збила з ніг одразу двох вантажників. У спину понеслися нечувані до цього «компліменти» щодо моєї удачі, зовнішності та близьких родичів. А чого ображатися? Народ у нас працює чесний і за словом у кишеню не лізе. Особливо після того, як цьому народу довелося повзати навкарачки та збирати товар, який до моєї появи акуратно був розсортований і підписаний менеджером. На роботі я вже сама примудрилася впасти зі сходів, плюс до цього розбити новенький смартфон і нахамити начальству. Та ще й увечері в метро кишеньковий злодій з мого рюкзака витягнув гаманець із двома останніми купюрами.

     Нічого страшного, в принципі, не сталося: гаманець старий, давно хотіла придбати інший, і грошей можна до зарплати позичити в сусідки. А начальник... Так, начальник – мужик правильний, зрозуміє. Падіння з півметрової висоти непоправної шкоди моїм вісімдесяти п'яти кілограмам не завдало. Смартфон от шкода. Головне, забите стегно і лікоть не шкода, а телефон дуже шкода. Нехай і модель не найновіша і не найпопулярніша, зате куплена зі своїх чесно зароблених коштів. Проблеми, можна подумати... Насправді будь-які проблеми виключно в наших головах. А ось все, що відбувається наяву – життєві труднощі або не труднощі, у кого як. Коли ми підтягуємо свої негативні емоції, ми просто самі додаємо кількість бар'єрів. Старанно викладаючи й цементуючи камінці жалю до себе, лише поглиблюємо проблему. Якщо мені не вдається уникати неприємних ситуацій, я намагаюся ставитися до них філософськи.

     Самостійне життя і відповідальність за вчинки чекали на мене одразу за порогом школи. Я відмовилася вступати до інституту, який наполегливо рекомендували рідні. Бабуся і мама в один голос твердили про юридичний факультет. На самому початку це були тонкі натяки, ненав'язливі розмови. А закінчилося все ультиматумом: або ти адвокат, або живи, як знаєш. Ні, я не стала битися в істериці, грюкати дверима та голосити про нерозуміння... Просто вчинила так, як вони й очікували: пішла разом із ними на співбесіду. Трохи пізніше повернулася, забрала документи й подала в той виш, який влаштовував особисто мене. Довелося докласти чимало зусиль для подальшого навчання на бюджетній формі. Сім'я завжди йшла назустріч моїм бажанням, а ось того єдиного разу вперлися. Мама і бабуся грали на одному полі, і крім цілком логічних доводів, у хід йшли як шантаж, так і докори. Доводилося важко. Зрозуміти їх можна: в умовах сучасного світу ти маєш бути в кумулятивному життєвому струмені. Бити в обрану мету, руйнуючи перешкоди, та працювати, не піднімаючи голови, забуваючи про все на світі. Твій прибуток має покривати не тільки повсякденні, а й незаплановані витрати. А інакше то не життя, а виживання.

     Про всі відомі форми морального і матеріального тиску навіть згадувати не хочеться. Вечорами я підробляла офіціанткою в невеличкому кафетерії, щоб уранці було чим заплатити за проїзд і купити необхідну канцелярію. Іноді підміняла бабу Нюру, прибиральницю в нашому будинку, тоді вдавалося відкласти трохи грошей. По суті, додому я поверталася лише для того, щоб лягти спати після опівночі та встати на світанку. Можна було б здатися, а потім скаржитися подругам на несправедливість долі та жорстокість близьких. Але я вважала за краще діяти, а не сперечатися. З боку здається, ну навіщо впиратися, просто вчися, проходь практику та живи собі життям студента. Після навчання дипломований фахівець легко знайде місце роботи, а проявивши себе з кращого боку, можна досягти гарних результатів. От тільки ні, все це було не моє і докорінно відрізнялося від того, чим я захоплювалася з юних років.

     Історія... Історія завжди була моєю єдиною пристрастю, яка заповнювала увесь мій вільний час. Мене приваблювало відвідування різноманітних місць, пошук інформації про події минулого, написання доповідей і знайомство з цікавими людьми. Часто уявляла, як у майбутньому опиняюся в колі вузькопрофільних фахівців. Ми сидимо біля затишного каміна, обговорюємо книжки з історії чи екранізації знакових подій. Або ж палко сперечаємося, намагаючись донести своє бачення історичних моментів. Битви, картини, архітектура, розкопані кургани, затерті сувої... Про це можна говорити годинами, не зупиняючись, не втомлюючись. Тема не може вичерпати себе. Історія твориться завжди і кожної хвилини.

     Десь з шостого класу на уроки історії я самостійно готувала і демонструвала презентації. Кілька днів йшло на схеми, малюнки, таблиці та дати. З мізерним матеріалом, поданим у книжках сухими фактами, викручувалася як могла. І зазвичай клас мовчав, вслухався в кожне слово. Чи було їм цікаво в той момент, чи відігравало велику роль те, що вчитель не стане проводити опитування домашнього завдання, відповісти на це питання я і зараз не можу. Надто захоплював процес розповіді про історію та особистостей, які зіграли в ній ролі. Викладач спокійно сприймав ініціативу і часто, озброївшись блокнотом, записував цікаві факти, які не були відображені в шкільному підручнику. Хотілося дивувати, інтригувати, захоплювати слухача, помічаючи на обличчях зацікавленість. У вихідні брала штурмом численні бібліотеки міста на шкоду власному вільному часу. Що може цікавити різностатевих учнів у підлітковому віці? Ха! Та звісно, змови, кохання, дуелі, повороти доль героїв, які зіграли вагому роль у тій чи іншій історичній події. Ось такі моменти я і відшукувала, розставляючи їх в оповіданні так, аби шкільна програма трохи відповідала доповідям. Я занурювалася з головою в пошук відповідного матеріалу, не завжди помічаючи глузування за спиною і відчуження однокласників. Мене більше турбувало минуле, ніж майбутнє. Замислювалася над трагічними долями відважних людей, які своїми вчинками змінили хід історії, подарувавши людству ті чи інші здобутки. І мене зовсім не засмучувала власна самотність.