4

Найнеймовірнішим було те, що обличчя тієї відьми здалося їй знайомим. А жінка усміхалася й граційно, тримаючи в руках келих вина, повільно наближалася до Тоні.  

– Яка ж ти все таки красуня! – Не привіталася, а захоплено вигукнула відьма, підійшовши до Антоніни. І тут вона усвідомила, що риси обличчя, голос, постава, навіть колір очей – усе дуже схоже на її власну зовнішність.

– Так, ти правильно здогадалася, моя дівчинко! Я – твоя прабабуся Явдоха! – Обійняла її міцно однією рукою. Потім поглянула на кота. – Дякую, Скотті, що привів мою онуку до мене. Нарешті хоч маю змогу обійняти її, поговорити! Ходімо, – узяла Тоню за руку. – Як відьма я маю можливість інколи спостерігати за твоїм життям через магічний казан, але це не те, зовсім не те відчуття! Коли ти тримаєш свого нащадка за руку, коли ти бачиш  свої очі, свій характер, свої здібності, продовження себе в іншій….Повір, Тонечко, це дивовижно!

Умостилися зручненько на мʼякому дивані, поряд на підлозі розлігся кіт. Складалося враження, що це не прабабуся з онукою зустрілися, а дві подруги, які давно не бачилися, теревенять. Про всі теперішні перипетії у житті Антоніни відьма Ядвіга знала.

– Не хвилюйся, заощадження вдасться повернути. Завдяки моєму сприянню вийдуть на слід зловмисників. Твої кошти надійдуть на твій рахунок через декілька днів, хоч це і здається нездійсненним. Дуже раджу тобі взяти тур на Тенерифе, трохи згодом скажу в який готель. Туди ще й один власник охоронної компанії збирається. Він нещодавно розлучився зі своєю дружиною, гадаю, ви зможете підтримати одне одного!  – Погладила ніжно руку онуки Ядвіга. – Розумієш, Тоню, я можу впливати трішечки на події у твоєму житті, я можу тебе підтримувати й благословляти. Але для цього бажано, щоб ти згадувала мене подумки, не цуралася моєї підтримки, приймала із вдячністю силу нашого роду.

– Я ж навіть не памʼятала тебе, –  винувато опустила очі Тоня.

– Головне, щоб ти тепер мене не забувала, – промовила прабабця Явдоха. Повернула голову вбік і раптом вигукнула:

–  Ой, поглянь, і Серафима нарешті зʼявилася!

Бабусю Серафиму Тоня впізнала відразу, хоч у залу через магічний портал зайшла молода жінка із сучасною зачіскою та в короткій сукенці, а не та старенька жіночка у вицвілій хустці, якою запам'яталася бабця онучці. Помахала радісно  своїм родичкам і поспішила приєднатися до душевної компанії. Оточили Тоню з обох сторін, обіймали, тримали за руки.  

І говорили, говорили, говорили про все на світі. 
–  Пробач мені, що не приїхала до тебе на похорон. Я сама не розумію, чому так сталося, – виправдовувалася Тоня. – Пробач, що не приїжджала на гостину, коли ти ще була жива. 

А бабуся Серафима, у відьомському колі відома як відьма Синтія, усміхнулася Антоніні, кивала з розумінням та без осуду. 
– Я знаю, що ти тоді мала інші пріоритети. Так буває інколи, що ми недооцінюємо значення сімʼї, родинного звʼязку, що ми забуваємо про своє коріння. Я й сама помилялася. Ми з Олею не були близькі. Я також себе картаю за те, що не змогла налагодити хороших, довірчих стосунків зі своєю дитиною, – відверто розповідала Серафима. – Але я матиму змогу це виправити.
– Ой, до речі, Тоню, ми хотіли тебе про дещо попросити, – раптом згадала щось важливе прабабця Явдоха. – Оля скоро до нас приєднається, недовго їй залишилося перебувати в земному світі, тож було б чудово, якби ви хоч якийсь час проводили б разом… поки вона ще жива.

Здавило у грудях Тоні, скувало залізними лещатами так, що й дихати не могла, навернулися сльози на очі. 
– Ні, ні, їй ще зарано… Ну як же так…

А наступного ранку, коли вже прокинулася Антоніна у своєму ліжку, перше, що згадалося, – це ті страшні слова відьми-родички. 

Кинулася до свого телефону, набрала маму. Мабуть, найдовшими в її житті були ті телефонні гудки. Мама взяла слухавку. Почувши, що донька сьогодні вже виїжджатиме до неї, бідолашна жінка аж розплакалася. 

То були емоційні, теплі, душевні вихідні, коли Тоня з мамою багато плакали, говорили, ніби вперше за цілісіньке життя розкривали душу одна одній. Ольга виправдовувалася за емоційну холоднечу стосовно доньки, Тоня – за те, що віддалилася від мами й гадала, що не потребує її порад та опіки у своєму житті.

– Ти знала про наше відьомське коріння? – спитала в мами, коли на затишній кухні ліпили вдвох вареники.

– Не хотіла знати, – відповіла Ольга. – Твоя бабуся завжди здавалася мені дивакуватою. Ми часто сварилися, не розуміли одна одну. Мабуть, перейняла її модель поведінки й тобі також дала недостатньо материнської любові. Пробач мені за все, донечко. 

– Матусю, – прошепотіла Тоня, схиливши голову на материнське плече.

*****

Та геловінська містична пригода кардинально змінила життя Антоніни. Адже відтоді вона постійно їздила до мами разом зі своїм новим чоловіком. Вони справді познайомилися на Тенерифе. Та й усі інші передбачення родичок-відьом збулися.

І щороку, якраз у Геловін, Тоня пила гарбузове лате на Подолі, одягала свою чорну коротку дизайнерську сукню і в компанії свого домашнього улюбленця Скотті вирушала на зустріч з мамою, бабусею та прабабусею. Але щодня, щохвилини їй відчувалася їхня підтримка, немовби кожна з них  благословляла та оберігала її силою роду.