3

– Ні! В жодному разі я на таке не погоджуся! – категорично відповіла Тоня. – Погуляй он ще Подолом! Я впевнена, що обов’язково знайдеш якусь дивачку, яка погодиться на таку авантюру: відвідувати відьомські шабаші, розмовляти з чорними котами. Я ж – пас!

– Розумієш, моя чарівна спасителько, річ у тім, що перепусткою на цей дивовижний захід є не лише наявність магічного фамільяра. По-перше, треба випити  напій. Ти вже це зробила.

– Я не здогадувалася, на що підписуюся, – резонно зауважила Тоня.

– По-друге, – продовжував Скотті. – На це дійство можливо пройти лише у чорній сукні, зшитої з магічних ниток. Ти якраз влітку придбала таку у Мілані. Ну, пам’ятаєш той бренд…? – назвав кіт ім’я відомої дизайнерки, в якої Антоніна дійсно купувала коротку чорну сукню.

Жінка здивовано глипнула на кота.

– Так, так, вона теж з наших, – по-змовницькому підморгнув кіт. – Але найголовніше – це наявність відьомської крові. А в тебе вона є!

Тоня гучно  розсміялася.

– От тут ти помилився! Я ніколи такою нісенітницею не цікавилася.

– Ти, можливо, й не цікавилася, а от твоя прабабця Явдоха була дуже сильною, відомою у вузьких колах, відьмою Ядвігою! І бабця Серафима уміла вроки та пристріт яйцем викачувати! З духами розмовляла, віщі сни бачила! Соромно, Тоню, не цікавитися історією свого роду, особливо, жіночою його половиною, – ще й пожурив її кіт.

Бабцю Серафиму Тоня пам’ятала. Малою ще колись приїжджала влітку в село на гостини, але, як правило, ненадовго й мало з нею спілкувалася. Так трапилося, що у мами Ольги й бабусі Серафими зовсім не склалися родинні теплі стосунки. Тож і маленька Тоня була позбавлена бабусиної уваги. А от про прабабусю Явдоху геть нічого не знала вже доросла жінка.

– Це погано, що ти втратила зв’язок зі своїм корінням. Сила роду має надзвичайно великий енергетичний потенціал, спілкування з рідними дає опору, захист, підтримку, якої інколи тобі так не вистачало. Дарма ти, Тоню, навіть із матір’ю своєю не спілкуєшся, – навіть про такі нюанси знав усюдисущий Скотті. – Благословення жінок твого роду може творити дива. А ти ж сама усі нитки перерізала.  

І це була правда. Рано поїхала вчитися, працювала, ступила  на дорослу стежку самостійного життя. Чи не мала часу, чи не було бажання телефонувати мамі, запрошувати її до себе  погостювати – це вже не важливо. Головне те, що в певний момент свого життя вона зрозуміла, що зовсім не потребує спілкування з мамою, і тим більше бабусею, яка живе бозна-де, в якомусь занедбаному селі.

– А бабця Серафима померла нещодавно, Тоню, – ошелешив її кіт. – Мама тобі телефонувала, щоб ти на похорон приїхала. Ти ж навіть слухавку не взяла, бо в тебе був надважливий робочий проєкт.

У такій задумливій порожнечі, яку відчула у своїй душі спадкова відьма, вона й приїхала додому. Довго стояла в душі під гарячими потоками води. Вийшла на кухню, сподіваючись, що магічний кіт розвіється десь, але Скотті хазяйновито нарізав бутерброди за барною стійкою.

– Зараз перекусимо і вирушимо. Тут недалеко їхати.

Не збрехав – вхід через магічний портал на зібрання відьом був схований у доволі популярній крамничці, де продавалися містичні цікавинки, магічні артефакти, відьомські причандалля.

Привітно зустріла їх продавчиня, зробила комплімент Тоні, звертаючи увагу на її неперевершену дизайнерську сукню, але ж поцікавилася у кота:

– А чому ти не з Коспідеєю, вона ж твоя хазяйка?

– Я вирішив від неї піти, знайду собі нову опікунку. Геть нестерпний характер у Коспідеї! Викинула мене з вікна, стерво таке, я ж випадково, ну зовсім випадково зіпсував її сукню. Розумію, що таке вбрання у єдиному екземплярі у всіх відьом. Але ж так зі мною вчинити – це підло! Уявляєш, мені трамвай хвіст розрубав навпіл, – пожалівся на свою долю на вухо продавчині кіт.

Та співчутливо покивала й вказала на підлогове дзеркало у віддаленому кутку крамнички.

– Гарного вечора! – приязно усміхнулася. – Просто проходите через дзеркало і опинитеся на відьомському шабаші.

Тоня трохи нервувала, їй увесь час здавалося, що це сон, що ось-ось вона прокинеться. Однак відчуття були настільки справжніми, що вона повсякчас переконувалася – і кіт, і крамничка, і всі події, які з нею відбуваються  – це якась інша, потойбічна реальність. Вона очікувала, що переступивши магічний портал, побачить якесь непристойне дійство: оголених жінок, магічних створінь чи щось таке чудернацьке. Проте відьма і кіт опинилися у звичайній бальній залі. По колу стояли столики із пригощанням. Офіціанти наливали не червоне вино, схоже на кров, а будь-які напої на вибір.  Відьом було не багато, мабуть, п’ятнадцять-двадцять. Усі з вечірнім мейком, у чорних сукнях. Лунала приємна джазова музика. Дехто спілкувався у невеликих компаніях, а хтось сидів на невеликих диванчиках зі своїми фамільярами.

Тоня ніколи не почувалася дискомфортно у нових компаніях. Однак цього разу відчула легенькі сироти, що осипали шкіру. Окинула поглядом залу і помітила, що якась жінка пильно й невідривно за нею спостерігає.