4.

4.

Йшли ми з Оремою через ліс, а вечір швидко перетворювався на ніч, яка навколо ставала все темнішою та моторошнішою. Геловін усе-таки сьогодні, це вам не жарти! Десь у гущавині лісу пугукала сова, між деревами почав з'являтися сизий туман, а сухі гілки під нашими ногами тріщали так, ніби хтось невидимий крався слідом. Але мені було зовсім не страшно, бо Орема тримав мене за руку, і від цього по тілу розливалося таке приємне тепло, що я геть забула про всіх лісових монстрів. Я тільки й думала про те, який він все-таки вродливий і добрий. Про свого сільського залицяльника я тепер і думати забула, бо поруч ішов чоловік моєї мрії! Але я була така нещасна і проклята, що йому, напевно, геть не потрібна. Мачуха все-таки правду казала, я й справді лиха на язик, злюка злюкою і є…

Аж ось між деревами я побачила хатину, і не якусь там звичайну хатку, якою я собі уявляла дім цього лісового мага, а дуже навіть гарну і велику, це був досить добротний будинок. На ґанку тьмяно світився вирізаний гарбуз із химерною усмішкою, видно, Орема теж від нечистої сили оберіг поставив.

Завів він мене до своєї хати, і мені там дуже сподобалося, і піч там була велика, і прибрано скрізь...

— Доброї ночі тобі в моїй хаті, сідай ось тут, Люкіє, — сказав Орема, і провів мене до широкої лавки. — Тільки руками нічого не чіпай! Ще мій дід цю хату побудував, люблю я це місце, і не хотів би залишитися без даху над головою і жити у великому гарбузі, — розсміявся весело. 

Я сіла на лавку, руки склала на колінах і вирішила геть ними тут не рухати, щоб, не дайте боги, щось не перетворити на гарбуза. Орема ж тим часом почав біля печі поратися. Дістав із печі свіжого хліба, відрізав шматок, намастив маслом і медом, заварив пахучого чаю з лісовими ягодами, налив у чашку і сам до моїх губ підніс.

— Пий обережно, бо гаряче, — промовив він, допомагаючи мені.

Пила я той чай, їла хліб із його рук, дивилася в його ясні карі очі, і серце моє прямо з грудей вилітало від захоплення цим чоловіком. Зроду за мною ніхто так не доглядав! Мачуха тільки й знала, що сварити й кричати, сільський залицяльник тільки й умів, що хапати мене й скрізь обмацувати, за що отримував добрячих від мене стусанів, а тут… Ох, тут такий красень біля мене в'ється, що аж серце мліє. І годує, і хвилюється, і носиться зі мною, як із писаною торбою, а міг би пройти мимо у тому лісі і не звернути увагу на мої сльози… Ех, схоже, закохалася я до нестями, але чи ж потрібна така злюка і видра, як я, цьому чоловікові?

Коли я наїлася, Орема підійшов до великої скрині, що стояла в кутку, і дістав звідти старезну книгу в темній палітурці із залізними застібками. Поклав цю книгу на стіл, запалив кілька свічок і почав читати текст, написаний незнайомою мовою, та роздивлятися картинки і намальовані там магічні знаки. Аж раптом його брови здивовано поповзли вгору. Він схилився нижче до сторінки, неначе не вірив тому, що там написано, прочитав ще раз, а тоді як розсміється! Розреготався на всю хату, читаючи щось у своїй магічній книзі.

— Ти чого смієшся?! — спитала я здивовано, адже мені було зовсім не до сміху. — Я тут, може, до кінця віку проклятою залишуся, а тобі весело?! Знайшов із чого сміятися!

— Ой, Люкіє, — ледве промовив він, витираючи сльози, що виступили від сміху, — знайшов я твоє прокляття! Це дуже давня і дуже капосна заборонена магія. Діє тільки під час свята Геловіну і називається «Гарбузове весілля». Це прокляття можна зняти, але умови дивні і дуже смішні. 

— Весілля? Гм. І що треба робити, щоб зняти це прокляття?! — нетерпляче почала я розпитувати. — Зілля якесь випити чи що щось? Кажи вже швидше, бо ніч почалася, а там і перші півні не за горами!

І Орема почав читати зі своєї книги: 

— «Щоб зняти це прокляття, прокляті чоловік чи жінка повинні в геловінську ніч знайти найбільшого і найрепанішого гарбуза на городі. Треба його обняти обома руками, поцілувати просто в самісінький хвостик і голосно заспівати йому весільну пісню, назвавши своєю судженою чи своїм судженим. І встигнути все це треба до першого крику півня у геловінську ніч, інакше прокляття збережеться навіки!»…

Я сиділа, не в силах вимовити й слова. Мені просто в голові не вкладалося, що мені, аби зняти прокляття, треба зробити таку дурню!

— Що-о-о?! — нарешті обурено вигукнула я. — Ти смієшся? Це ти, напевно, спеціально вигадав це все, щоб посміятися наді мною! Адже смішно буде дивитися, як я посеред ночі цілуватиму якогось гарбуза просто під хвоста?! Та ще й співатиму йому пісню про кохання?! Адже я не можу прочитати ті дивні знаки, якими написано ця книга! Зізнавайся, Оремо!

— Та тут точно так написано! Це не я вигадав, це магічна книга так каже! — знову розсміявся Орема. — Але почекай, Люкіє, не кричи і не обурюйся, бо я ще не дочитав! Тут є ще одна умова! Слухай далі. «І мусять при цьому дійстві обов'язково бути присутніми або неодружена дівчина для чоловіка, або неодружений парубок для дівчини. І якщо він за час того співу та цілування хоча б раз засміється, то прокляття не зникне!», — дочитав він до кінця і поглянув на мене.

— Ох, ти точно все вигадав! Ще й спеціально присутнім хочеш бути, щоб подивитися на мій сором! — розлючено похитала я головою.

Але хоч і обурення та злість кипіли в мені всередині, але я розуміла, що погоджуся на будь-які умови, щоб зняти це дурне прокляття, нехай навіть їх і Орема вигадав. Все одно спробую, бо виходу в мене не було. Це ж треба було так влипнути! Але образливо було, що просто жах! Мало того, що я маю ганьбитися, цілуючись із гарбузом, так ще й чоловік, який мені подобається, має на мене дивитися і не розсміятися! А він же он як регоче з однієї тільки думки про це! Як же він стримається?!